Блог

Холодний, він же опалювальний, сезон почав поступово завершуватися із середини травня. Природа, яка досі уповільнювала свій розквіт через низькі температури, вистрілювала буйним цвітом та озелененням. Численні дощі на деякий час припинялися, що дозволило планувати врешті-решт похід на місцеву річку на риболовлю, власне, розпочати риболовний сезон. Справа не в нересті, можна було б рибалити і раніше, але сезон весняних дощів підтримує ріку в постійному стані каламутності, що унеможливлює ловлю як на спінінг, так і на вудку – маленька річка постійно наповнюється потоками води на території свого басейну в 40 км, стає бурхливою і непридатною для ловлі риби.

В одну із субот кінця травня день виявився погоднім, поточний тиждень був абсолютно бездощовим, тож після обіду я зібрав рюкзак і вирушив на ріку. Так як вихідний день був теплим і сонячним, відповідно, основна частина ріки була наповнена відпочивальниками, я змушений був заглибитися вверх по течії в більш непролазні та зарослі місцевості. Річка в цих місцях є малопридатною для ловлі риби – переважну більшість складає мілководдя глибиною до 20 см, суцільно поросле густими шатами водоростей. Довелось пройти близько 300 метрів, щоб знайти більш-менш придатну заплаву, де можна було  б покидати блешнею. Місце було справді непоганим: шириною близько 15 метрів, глибиною до 1.5 м, завдяки глибині помічалася суттєва відсутність водоростей, що дозволяло робити проводки максимально повноцінними. Обловивши дану заплаву, все, що мені вдалося впіймати – це невеличкого голавлика, якого там і втопив, більше жодної покльовки не було.

Вирушаючи дальше вверх по течії, помітив наближення темних дощових хмар і посилення вітру. Плани пройти ще близько кілометр швидко розвіялися, тому змушений був поступово наближатися до автомобільного мосту, щоб готуватися до потенційної грози. Прийшовши на місце, зауважив, що місцина була досить комфортна з точки зору чистоти. Наскільки мені відомо з досвіду, мости – це здебільшого місця громадського туалету та пристановища наркоманів та алкоголіків, але в даній ситуації цей міст виглядав охайним, хоч і розташовувався в центрі села. Земля переважно складалася з намуленого річкового піску, та й взагалі, покриття не дозволяло просочуватися дощу, тож і рослинності тут майже не було. Зате кругом – зарослі до двох метрів суміші високої густої трави і кущових дерев, переважно верби.

Буквально на днях читав в новинах про те, як декілька людей заховалися від грози під міст – і всіх їх вбила блискавка. Вирішив не ризикувати, хоч бажання залишитися під мостом і розпалити вогонь було великим. Метрів 15 від мосту встромив у берег вербову суху гілку під нахилом, розтягнув плащ-палатку, наламав про всяк випадок сухих дров для вогню і приступив до риболовлі. В цей час все голосніше доносилися громи, хоча блискавок не було видно.

Від мосту вниз по течії ділянка ріки являла собою мілководдя, заросле від кожного берегу по 1-2 метрів водоростями та травами. А от під самим мостом виявилася пристойна яма, вимита мабуть минулорічною повінню, яка абсолютно змінила рельєф ріки по всій довжині в межах території села. Перед тим, як приступити до апетитної ями, я вирішив почати із мілководдя, намагаючись впіймати легкодоступних головенів. Кидаючи блешнею під протилежний берег часто можна було відчути сильний удар дрібних голавликів, трохи більшого одного вдалося впіймати. За цим заняттям мене і застав дощ, спершу слабкий, але різко перемінившись у суцільну грозову зливу. Це змусило мене мерщій сховатися під тент і чекати завершення дощу. Взагалі-то плащ-палатка дозволила мені повністю прикрити себе, рюкзак і спінінг від дощу, але місця до розведення вогню вже не було.

Гриміло. Густі краплі дощу наповнили поверхню річки численними бульбашками. Старші люди вказували, що це означає довгий, затяжний дощ, хоча азарт і бажання обловити річку в перший вихід року вселяли непереборну надію у якнайшвидше продовження риболовлі. Але золоту рибку я не зловив, щоб мої бажання виконувалися, тому сигарета за сигаретою пройшла ціла довга година суцільного ливню.

Не витерпівши, як тільки грім відійшов подалі в сторону дощового фронту, я вискочив із укриття і забіг під міст. Тут було спокійно і комфортно. Нізвідкіля не капало, віддавало теплом нагрітого сонцем бетону, на диво не відчувався гуркіт автомобілів, я був ніби в приміщені, де замість стін – дощ і бетон, а переді мною спокійна глибока заплава. Вже через 4-5 закидів відчув сильний удар і заглиблену проводку риби. Відчувався достойний тиск, маневри зайти у прибережні водорості, але після короткої боротьби я таки витягнув пристойного окуня! Адреналін зашкалював і я продовжив ловлю. Через декілька проводок ще удар, ще одна сильна боротьба і ще один окунь в руках. Згодом знову, але останній «мостовий» окунь таки зійшов під самим берегом, забившись у водорості. На цьому все, скільки б я не ловив, більше жодного удару. Навіть акуратно намагався прочісувати кожний простір між бетонними стовпами – ніц!

А дощ все не зупинявся. Уже вечоріло і, відповідно, ще більше темніло, але просвітку ніде на горизонті не було видно. Щоб не марнувати часу і можливості, струсив з плащ-палатки воду, вдягнув її на себе і побрів далі вверх по течії під дощем до найближчої глибокої заплави. Минулого року мені тут вдалося зловити кілограмового щупачка і десяток здорових головенів – до того моменту, коли річкою пройшлися місцеві хлопчаки, які руками по норах повитягували декілька кілограм головенів – від 10 см і більших.

Якраз прийшовши на дане плесо, дощ почав слабшати і з рештою повністю вщух хвилин на 20. Я був зверху повністю сухим, а от ноги були мокрі – доводилося пролізати через високі і густі трави. Я упакував плащ-палатку в сумку і продовжив обловлювати ями. Попався мені ще один пристойний окунь, а згодом зовсім дрібний, менше долоні. Змінював розміри вертушок, проводки – щуку так і не переконав, а в цих місцях вона повинна бути. Я б ще продовжив, але знову почався дрібний дощ і я таки змушений був повертатися додому.

Наступний тиждень був відверто дощовим. Говорити про риболовлю на ріці було марно, тож я кидав оком то на прилісовий ставок, де є карась і навіть коропець, то на глибинку лісу задля збору хвої і розвідки по грибах. Врешті-решт вирішив замість блешні прикріпити вудочну снасть (вудка в мене – штекерна, по лісі не походиш, спінінг - китайський телескоп довжиною ~35 см, якраз в рюкзак поміщається) і вбити двох зайців одним пострілом: через ліс до ставка.

Якраз серед тижня помітив, як пролітаючий неподалік лелека скинув перо – не найбільше, але достатнє для перового поплавка. Взявши в дружини червоний лак для нігтів за декілька хвилин уже мав готовий пофарбований поплавок. Це мій другий такий, на основній вудці стоїть поплавок з яструбиного пера – він набагато більший і масивніший, з ним я минулого року ловив коропа.

Будучи в лісі помітив, що про гриби говорити дуже рано: відсутні навіть звичайні гнойовики, не те, що провісники справжніх грибів: мухомори і сироїжки. Пройшов всі грибні місця – абсолютний нуль, хоча фейсбук щодня травить душу спогадами минулих років, коли вже із середини травня я носив пакети грибів. Розчарований, я продовжив свою місію і зайшов у молодий ялиновий ліс-зруб, де назбирав достатньо молодих хвойних пагонів ялини і смереки. Згодом вирушив на поле, заросле молодим сосновим лісом – у пошуках зелених соснових шишок, проте був абсолютно вбитим повною їх відсутністю – це вже виробляється тенденція, причини якої мені не відомі, але щороку кількість соснових шишок зменшується, хоча так було і минулого року, але в липні почали появлятися поодиноко – мабуть виною кліматична затримка. Шишок не було, зате великих соснових пагонів вдалося трохи набрати – все для сиропу.

В лісі радувала кислиця – знаходив цілі колонії просто гігантських листків, такими і жменею можна наїстися. Прозондував місця зростання гриба-веселки – ні слідів, ні запаху. Будучи ще в лісі, мене двічі заставав дрібний дощ, проте в лісі дрібний дощ не відчувається, чути, як капає на дерева, але перебуваєш ніби під дахом, поки вітер не повіє і не стрясе всі каплі донизу.

Прийшовши на ставок, нікого не було. В першу чергу розтягнув плащ-палатку на випадок дощу. Погода настільки мінлива, а ландшафт настільки густо зарослий деревними масивами, що за метрів 50 може падати дощ, а в тебе сонце світить і здається, що така погода всюди, але раптом із-за дерев надходить хмара і раптово починається дощ, який не дає часу на зведення укриття. Опісля розклав кріселко, спінінг, закинув снасть і став чекати на танці поплавка. Ловив на кукурудзу, але після години часу і жодної покльовки почав ловити на хліб – результат аналогічний. Просидів годин зо дві, вдивляючись у мертвий поплавок, слідкуючи на болотяними птахами, жабами, п’явками, хмарами, куштуючи холодне пивко з таранькою. За цей час разів три випадав дощ, але погода була спокійною –без грому і вітрів. Ближче до вечора щось ніби намагалося клювати, але настільки мляво, що навіть півгодинні порухи поплавка залишали хліб на гачку цілісним. З наближенням сутінків розпочався дощ, який уже не переставав, тому я змушений був здатися.

13 червня я знову штурмував ставок, цього разу уже з хробаками. І знову дві години жодного кльову! Я вже почав складати версії про масове знищення чи мор карася і коропа, але вже після 18-ї години і після досить сильного дощового ливня риба ожила і почала ловитися. Кльов був активним до 20 години, потім знову мляво і вкінці-кінців, поки видимість дозволяла слідкувати за поплавком, зовсім припинився. Дощ падав близько 1.5 год, супроводжувався шквальними вітрами, які ледь не зривали люверси з натягнутої плащ-палатки, але все обійшлося. Поки падав дощ, перекусив залишками минулорічних запасів тараньки. Карась ловився різний: від сірникової коробки до долоні. Найменший взагалі не клював, я просто вирішив перекинути снасть в інше місце, а на гачку виявився карасик. На цьому все.

Я вже колись писав про свій мікро-ставок метр на два – вкопана в землю лебідка. Я зробив там екосистему з рогозом, різними місцевими водоростями, ряскою і запускав туди зловлених у ямах на дорозі карасиків. Вони жили в мене вже років 3-4, дивом перебуваючи і 20-ти градусні морози з глибиною мікро-ставка 0.5 метрів, але з наявністю намулу (використав звичайну глину), підгодовував їх переважно хлібом, деколи хробаками. Місцеві коти все чатували довкола, намагаючись впіймати карасиків і получали за це «привіт» з рогатки. Так ось, на днях вранці виявив карасика, здорового і жирного, який виглядав кволо і все ковтав повітря. Ну я його відігнав, щоб коти не потягнули. Ввечері виявив його уже дохлим – це була жирна самка з ікрою, як показав розтин. Яка болячка карася вбила, не знаю, мабуть краснуха, хоча я колись ловив рибу із краснухою – це об’ємно виражені червоні язви чи нарости, а в мого карася також почервоніння в районі голови і під зябрами – численні мікро-точки, якби хтось червоною фарбою спреєм розпилив: ні наростів, ні язв, ні рельєфних поранень. Вся інша частина тіла – нормального вигляду, без дефектів. Довелося карасика прикопати, мало яка зараза.

19 червня мав змогу знову вийти на ріку, покидати блешнею, але в тому керунку, яким ходжу щороку, благо, після нещодавніх дощів вода трохи піднялася і відпочивальники уже не могли переїхати ріку. В п’ятницю з вікна автобуса вода виглядала більш-менш прозорою, виднівся ареал водоростей, каміння на дні… Тепер, в вранці в суботу, коли я прийшов на ріку, вода виглядала таки каламутною, видимість людського ока до 30-40 см. Розчарувався щодо щуки і окуня, але з досвіду знаю, що така каламуть часто приносить трофейних, обережних голавлів.

Прийшовши на початок маршруту, обловлював перекат з глибокою заплавою, але жодного результату. Так спускався поступово вниз по течії, намагаючись обловити кожен кущ, дерево у воді чи яму. Береги ріки дуже зарослі – кладку (міст) минулого року забрала ріка, коли була повінь і місцева влада дала вказівку відкрити шлюзи водосховища в сусідньому районі – в той час через це були затоплені цілі села. Через відсутність кладки і часте підняття рівня води люди не переганяють худобу пастися вздовж ріки на пасовищу, тому цього року трави там мені по шию, минулого року ці ділянки виглядали як покриття футбольного поля. Аналогічно ріка заростає численними водоростями, одним із чинників цього є діяльність аграрних компаній, які труять добривами і хімікатами поля, розташовані вздовж ріки. І тільки сильні повені дозволяють змити ці водорості і на деякий час очистити ріку.

Сонце уже почало припікати і десь близько 9 год у мене вдарив перший голавлик, сильний, тягнув я його проти сильної течії, боротьба була вражаючою, ніби не знати, що там сиділо на трійнику, але риба не змогла довго витримувати тиск води і я просто протягнув його по поверхні течії на берег. Зрадівши улову, з’явився адреналін і жадібне бажання ще і ще, але після втоплення цього голавлика, була ще тільки одна слабка покльовка і все.

Вирішив таки пробиратися далі вниз по течії на більші заплави і ями, хоча береги були настільки зарослими, що доводилося піднімати руки вверх, щоб пронести спінінг. Згодом почалися зарослі глоду і терену, пробираючись крізь них слід було постійно оминати численні зарослі борщівника. Борщівник Сосновського – візитна картка мого Калуського району, звідки б ви не їхали до нас, не треба дивитись на табличку, - достатньо побачити появу борщівника вздовж дороги і все: ласкаво просимо! Ця рослина реально досягає у висоту до 3-х метрів, деколи нагадуючи своїми заростями молодий ліс. Рослина отруйна і дуже небезпечна, я завжди намагався її уникати і був обережним, але не цього разу. Минувши численні і різноманітні перешкоди я вже підійшов до відомої заплави – широкої і глибокої ями, яка завжди мене радувала уловом, тому що була важкодоступною. І ось залишається мені пройти останній бар’єр між кущами глоду, а от посеред коридору мені загороджує молодий борщівник. Ну, думаю, зрубаю я його і користь буде і пройти зможу! Ніколи не рубайте, не ламайте, не гніть борщівник, якщо не одягнені у спецодяг із відповідним захистом! Я був без рукавиць, але й через одяг сік рослини може потрапити на шкіру – і цього більш, як достатньо. Я взагалі не контактував з рослиною, я декількома помахами ножа зрізав декілька масивних листків рослини, а тоді і сам стовбур, який мав товщину ~10 см. Фізичного контакту з борщівником я не мав, але як виявилося наступного дня, під час зрізів мені на руку потрапили каплі соку, хоча в той час я цього не відчув, не бачив і не помітив. Наступного дня вранці я помітив численне почервоніння вздовж верхньої частини лодоні і частково аж до ліктя. Сильно пекло, абсолютно схоже із болем від опіків. Особливо пекло при попаданні сонячних променів, тож довелося руку перев’язати. На вечір уже почали з’являтися пухирі і біль почала по-трохи збільшуватися. Благо, сік не потрапив в очі, хоч рубав я листя напроти голови.

Отже, на даній ямі мені вдалося впіймати всього лише одного голавлика. Як  виявилося згодом, улов не вартував зусиль, але ж це такий адреналін і задоволення! Повертаючись назад, я обловлював вже пройдені місця і головень ніби розморозився сонцем, хоча до сходу сонця температура була 15 град. Не ловився, але клював завзято, дрібний, але чисельний. Коли сонце почало зовсім жарити, змушений був тікати додому, каламутна вода із моїм приходом уже винесла вирок риболовлі, проте, попри це, все таки вдалося впіймати двох непоганих головенів.

Дорогою додому виявив на придорожній молодій модрині чисельні молоді шишки, це не соснові, але також можна використати для сиропу, так і набрав декілька жмень.