Блог

Період із середини липня до середини серпня був дуже багатим щедрими дарами природи цього року. В цей період досить сильно кинулися в ріст гриби, при цьому білі гриби спершу виростали у прилісових ділянках полів, де росте трава – в певні періоди посухи роса на траві давала грибам стимул рости, що сигналізувало про початок грибного буму. Проте коли почалися дощі, які окрім вологи принесли пониження температури до 9 градусів, ріст грибів сповільнився, а в деяких місцях припинився зовсім. Але коли температура стабілізувалася і незважаючи на холодні ночі дні ставали жаркими, ріст грибів відновився і вони уже почали з’являтися навіть у лісі, де відсутня трава – дощові опади достатньо зволожили землю. Щовечора я прогулювався із сином територією сільської церкви неподалік нашого дому і завжди знаходили по 5-7 білих грибів. Що цікаво, вирішив перевірити свої дитячі спостереження і ще раз переконався в істинності факту, що якщо я візуально замітив білі гриби, якими б вони малими не були, вони уже перестають рости зовсім. Знаходив дрібні білі гриби, 2-3 см, толку з них ніякого, просто залишав їх, щоб росли. Приходив на наступний день – вони не виросли ані на міліметр, хоч довкола них виростали уже солідних розмірів гриби, яких ще день тому взагалі не було видно. І так через 3-4 дня розмір грибів залишався незмінним. Зрозумівши, що вони уже не виростуть, я спробував для загального масиву їх забрати – але вони через припинення росту просто розсипалися – висихали із середини. Я так час-від-часу повторюю експерименти з дрібними грибами і за все життя не було жодного разу, щоб білий гриб продовжив рости після того, як я його побачу. Інші гриби ростуть: чи їстівні, чи, тим більше, мухомори, білі – ніколи.

Риболовля в цей період не принесла мені жодного азарту. Кльов дуже слабкий, ловиться переважно дрібна риба, чи то окунь, чи щука, чи головень. Річку, тим більше, нещодавно отравили якимось токсином, дивлячись на фотографії очевидців, ніколи б і не подумав, що в такій малій ріці водиться така солідна риба. Отравлення сталося трохи нижче села, де я рибалю тільки в часи полювання під осінь, де важко доступитися, поки з полів не зберуть врожай. Підняли проблему в ЗМІ, були екологи, рибпатруль, поліція, державна лабораторія взяла воду на аналіз і все, як завжди буває в Україні, справу замнули. Візьму відпустку, матиму час, почну знову чиновникам псувати життя запитами та зверненнями від імені псевдоніму, а ті знову будуть мене переслідувати і вичисляти, хто це такий і як посмів проявити вольность супроти вседозволеного панства, яке отримало табло за заминання справи. Поблизу нема ні заводів, ні підприємств, є тільки особисті чи фермерські поля, де завжди травлять екологію пестицидами, гербіцидами та фунгіцидами, не спостерігав технологію роботи великих аграрних підприємств, але якщо уже почали завчасно попереджати людей про заборону наближення до полів і випасання худоби за 50-100 метрів від полів в часи обробки, то який вплив має обробка хімікатами на ріки, які розташовані на відстані 2-3 метри від полів? Спостерігав технологію роботи окремих горе-фермерів: розбрискають отрутохімікати по полях, а ввечері їдуть на ріку вимивати своє устаткування в ріці від залишків отрути. Цього разу хтось мабуть взагалі тупо не використав всю отруту і так же тупо просто злив залишок у ріку. Варварський слов’янський світогляд і буття, не кажу український, бо росіяни такі самі, от суто слов’яни люблять гадити всюди довкола себе. Починаючи з Польщі – такого уже не побачиш, хіба що знову ж таки ті самі слов’яни чи бедуїни з азії чи жиди (на прикладі Умані) проявлять себе. А зараз знову осінь, природа оголиться і все більші об’єми сміття довкола сіл, рік і полів знову «зацвітуть» на фоні сірої, похмурої осені і зими.   

Полювання. Відкриття сезону полювання цього року відбулося на тиждень швидше від традиційної другої неділі серпня. Погода впродовж двох субот являлася неабияк спекотною, радість полювання супроводжувало постійними стражданнями від неабияк зарослими берегами ріки, чисельними павуками і їхніми болючими укусами, комарами, оводами… Береги ріки щороку все більше заростають глодом, тереном, ожиною і шипшиною, стає все важче пробиратися через високі трави і кропиву, а борщівник настільки розрісся, що на фоні кущових виглядає справжнім лісом. Цього року було досить багато опадів, що спричиняло постійно високий рівень води у ріці, що унеможливлювало перегін і випасання худоби пастухами на другій стороні ріки, де ще залишається доступ до води. Раніше пастухи вирубували кущі, а корови випасали трави, витоптували стежини, тепер усе запущено. З другого боку це дуже корисно для екології – за умови суцільних аграрних полів довкола, такий важкодоступний оазис дозволить дичині знаходити сховок і екосистему для примноження.

В першу суботу відкриття вдалося вполювати одну качку. Льоту не було, коли наша компанія розійшлася по точках, я вирушив непрохідними хащами в своє улюблене місце, яке часто полюбляють качки. Щоб добратися до точки привалу, я обійшов річкову заплаву, пробираючись терниною і в деяких місцях високими заростями ріпаку. Коротко кажучи шум від мого пробирання був дуже сильним, який спугнув би всю довкола дичину. Сівши на траву на виступі високого берега, оточений кущами глоду, годуючи армію комарів, я намагався максимально не видавати себе, очікуючи ймовірний приліт качки. Хвилин так через 20 я почув шурхіт у траві перед себе метрів за 10 від себе, шурхіт був явно не мишачий. Звірка я не побачив, але судячи з шурхоту, прикинув, що це могла бути ласка. Вона вздовж берега, не показуючись з трави, активно наближалася у мою сторону, проте вже метрів за 5 чи помітила мене чи занюхала – не знаю, але зробила поворот і побігла у протилежну, вздовж берега, сторону. І скоріше за все саме цей звір чи спугнув чи таки намагався вполювати, не знаю, - змусив невідомо де і звідки злетіти качці, яка десь тихо сиділа на березі у траві, не реагуючи на мій шум, коли я пробирався зовсім близько попри неї. Звір змусив качку злетіти і я, не очікуючи такої сцени, все таки зумів її добути. Так як вона впала біля берега в заплаві метрів 30 від мене, я вирішив до неї підійти тим шляхом, яким йшов сюди, адже течії в тому місці не було і очікувати, що качку принесе до мене, було марним. В місці падіння качки я знайшов вимитий польовим рівчаком прохід між терням, досить заглиблений, щоб зігнутим наблизитись до ріки. На березі росли три старі верби, тож я зміг сісти на них, відкласти рушницю, виламати суху гілку із гачком на кінці, щоб підчепити і витягнути качку з води. В цей момент якраз проти течії ріки раптом пролетіла ще одна качка – її мабуть спугнули інші мисливці нижче по ріці, але я не встиг схопити рушницю, щоб спробувати скористатися таким унікальним шансом, коли качка була у мене під носом на відстані від 5 метрів і залишаючись в полі зору до 40 метрів вздовж прямого русла ріки. Витягнувши з води здобич, я все таки вирішив повернути і пройти вздовж ріки, куди полетіла та друга качка з надією, що вона приземлилась десь недалеко. Це коштувало мені дорого, але хижацький інстинкт переслідування і величезний азарт з адреналіном від щойно успішного полювання, штовхали мене у неабиякі непролазні хащі. Як результат – одне абсолютно пряме падіння (ноги повністю були зв’язаними ожиною) на землю без можливості схопитися на гілку чи кущ (встиг випрямити руки вверх, утримуючи рушницю над собою), порізані колючими чагарниками руки, шия, мокрі штани по пояс (при тому, що температура на вечір уже падала до 12 градусів). А сліду качки так і не було…

У наступну суботу погода також була спекотною. Що цікаво, цілий тиждень дощ, похмуро, прохолодно, а на вихідні чудова, хоч і занадто гаряча, погода. До полювання тенденція літніх днів була інакшою – цілий тиждень чудова погода, а на вихідні, коли плануєш піти в ліс по гриби чи на рибалку – дощі, вітри, шквали, холодно.

Цього разу я вирішив поки що не переходити ріку і зайти на неї збоку села. Витративши 1.5 години на те, щоб пройти 200 метрів до води, я був легко кажучи, недовольний. Доводилося ножем вирубувати окремі гілки чи стовбури кущів, ставати час-від-часу, щоб витрясти з чобіт гілки, колючки, насіння, павуків і листя, зигзагом обходити непрохідні хащі, обережно переходити стихійні смітники, щоб не пробити ногу цвяхом чи склом… Дійшов до ріки весь мокрий і обдертий. Скинув з плечей рюкзак – і в цей момент з води, з-під заростей верби злетів пристойний селезень. Склав рушницю, зарядив, потоптався хвилин 10, закурив. Ніякого льоту не було. Щоб не гаяти часу, дістав спінінг – місце перспективне – і почав обловлювати блешнею заплаву. Били в основному дрібні головені, вдалося витягнути окунця-матросика і все. Поки кидав спінінг, чую шум крил, дивлюсь – з протилежного берега, неподалік зльоту попереднього селезня, злітає ще один! Капєц. Складаю спінінг подальше в рюкзак і йду таки з рушницею. Знову хащі, колючки, трави… Дійшов до місце, де минулого разу вполював, обійшов, обдивився – ніц. Тихо, ніякого льоту, знову витягнув спінінг, ловлю, на цей раз попадається уже пристойніша риба: і окунь і головень, але берег високий, одні зривалися з трійника при виважуванні ще в ріці, інші - коли витягував на берег. Ні риби, ні качки, ні голуба. Збираюся повертатися назад вверх по течії, шукаючи легші шляхи, обходячи прибережні зарості. Пройшовши так метрів із 100, зупинився в одному місці, де ріка розділялася на дві течії з островом по середині. Вагаючись, чи обійти чи перестрибнути, щоб не намочитися, чи спробувати підсунути зрубане бобрами дерево, щоб по ньому обійти річкове заглиблення, помічаю, як прямо на мене летять два голуби. Став у стійку, зняв запобіжник і цілюся… В цей час один голуб, при наближенні, мене помічає і повертає в сторону, інший продовжує йти прямо на мене, адже супроти нього мене прикриває верба. Цілюся, постріл і голуб падає прямо вздовж верби на той самий острівець. Уже не вагаючись, я перестрибую ріку, чоботи наполовину повні води, але я біжу шукати голуба, щоб він, можливо не дійшовши, не зарився у трави. Хвилин 5 я пробирався до місця падіння і хвилин 10 його шукав, поки не знайшов на кущах пір’я,а внизу у травах і самого припутня. Повернувшись на берег, злив з чобіт воду і продовжив йти вздовж берегів ріки. Ще на одній заплаві таки вдалося витягнути невеликого окуня, якого тут же втопив у ріці і більше нічого. На велосипедах приїхали підлітки-рибаки, тож я вирушив далі. Значну частину ріки я таки обійшов мимо – просто нереально пройти через зарослі. Можливо під осінь трава трохи впаде, а погода дозволить вдягати забродні чоботи по пояс, у яких зараз я б спалив не тільки ноги…

На останньому привалі, на ямі із неглибокою, але спокійною заплавою уже під захід сонця ще декілька разів покидав вертушку – дрібний олівець намагався впродовж декількох проводок спійматися на гачок, врешті вдалося його витягнути, його також втопив. Не знаю, мабуть ще не час, ще не осінь для більш пристойнішого улову, відкладу тандем рушниці і спінінга на вересень, а поки що треба ходити тільки із рушницею, поки качка ще не відлетіла на більші водойми і голуб, який полюбляє до першої-другої неділі вересня повністю покидати наші краї.

Вдома починаю щовечора по-трохи збирати щедрий врожай домашньої ожини, ставлю в морозильну камеру, щоб набрати об’єм для наступного вина з ожини, йошти, сливи і аличі. Попереднє літнє вино з смородини, вишні, черешні, малини і позичок уже вибродило і найближчим часом буду його розливати по бутилках.

Середина серпня уже подає ознаки приходу похолодання і осені. Температура повітря вночі опускається до 9 градусів, трави пожовтіли, листя дерев також частково починає змінювати колір. Наближається моя найулюбленіша і найромантичніше пора року – осінь, з її прохолодою, чистим повітрям, кольоровими гамами природи, стиглими дарами природи, тишиною через згортання роботи на полях, відльотом більшості птахів, затягнутим сірими хмарами небом, ранковими і вечірніми туманами і обов’язковим реквізитом – запахом паленої трави та бур’янів на городах і полях. Єх, романтика мисливських ранків і вечорів…