Новини

Кульбаба лікарська (одуванчик) — Taraxacum officinale F. Web. ex Wigg. Її, як і соняшник, можна назвати сонячною квіткою. Придивімося весною до лугу, що вкритий колоніями кульбаб. Спостерігаючи тривалий час, помітимо, що сонячна рослина декілька разів на день міняє забарвлення. До сходу сонця луг поспіль зелений. Щойно перші промені розженуть вологий туманець, як займище заграє оранжовими вогниками кульбаб. Вище сонце — золотішають луки, стають дедалі барвистіші, яскравіші, вогненніші. Та ось сонце дійшло до обрію і луг на очах блякне, тьмянішає. Закотилось світило за далеку лісосмугу, луг... поспіль зелений, буденно-одноманітний, темнуватий. Жодного оранжового вогника!

Якщо в цю хвилину відшукати квітку кульбаби й придивитися до неї, то помітимо, що вона закрилася на ніч, згорнувши свої пелюстки. Згас вогник. Рослина мовби заснула, щоб прокинутися наступного ранку разом із сонцем.

Кульбаба — одна із ранньовесняних рослин. Хто в дитинстві не плів першого весняного золотистого вінка з її квіток! Цвіте рослина тиждень — другий, потім серед різнотрав’я з’являються пухнасті білі бульбашки. Дмухнеш на них і попливуть легкою хмаринкою над лугом «парашутики». Звичайно, дмухає на ті пухнасті круглі кульки вітер; він і розносить десанти парашутиків вусебіч на далекі відстані. Тож недарма кульбаба всюдисуща:
вздрінеш на городах, полях, уздоріжжях, галявинах, узліссях. Не гребує вона пустирищами, звалищами і навіть смітниками, весело прикрашаючи їх сіру буденність.

У народі кульбаба з давніх давен — улюблена, корисна рослина, що її цінують не лише за першоцвіт, а й за поживні якості. Про неї складено чимало дитячих пісень і казок, оповідок. Про непересічність кульбаби свідчать латинські назви. Слово Taraxacum походить від слова лікувати, заспокоювати. Officinale – перекладається з грецької як аптечний або лікарський.

Так чи інакше, але золотоокій всюдисущій рослині здавна приписують різні цілющі властивості. І не безпідставно. Колись кульбабу вважали заледве чи не еліксиром життя, що знімає втому, надає людині сили й бадьорості.

За нашої раціональної доби її, певна річ, не зараховують до якихось чудодійних засобів, але ігнорувати її корисні якості не можна. Народна медицина використовує кульбабу лікарську для лікування багатьох хвороб, зокрема діабету й зобу. Добре відома кульбаба і як проносний, відхаркувальний, кровоочисний засіб та стимулятор травлення. Свіжим соком кульбаби виводять плями на шкірі. У науковій медицині вона офіційно визнана лікарською рослиною.

Менше відомі у нас харчові та смакові властивості кульбаби. Тим часом вона здавна культивується в Західній Європі, особливо у Франції та Іспанії, як салатна та овочева рослина. Сто грамів зелених листків кульбаби містять 55— 60 мг вітаміну С, 7 — 8 мг вітаміну Е, 6—7 мг каротину. Листки є також щедрим джерелом найцінніших сполук, що їх швидко і з величезною користю для себе поглинає людський організм — сполук фосфору, заліза, кальцію, алюмінію, марганцю, протеїну й вуглеводів.

А ось неповний перелік інших корисних для людини речовин, що містяться у молочному соку кульбаби: винна й мелісова кислоти, тараксацин, тараксацерин, флавоксантин, манніт, інозит, віск, каучук, пальметин, ферменти. Напровесні в коренях міститься 24—26, а восени 35—40% полісахариду інуліну.

На смак зелень кульбаби дещо гіркувата, тож її зараховують до групи рослин, що йдуть здебільшого на приготування гострих салатів. Напровесні молоді листки, ще прикриті торішнім листям і травою, відзначаються світлим забарвленням і ніжністю. Вони не такі гіркі, м’якші на смак і найбільш придатні для салатів. Щоб зменшити гіркоту, старанно вимите листя кладуть на півгодини в солону воду. Потім підсушують на рушнику чи салфетці протягом кількох хвилин і дрібно січуть. Салат тільки з кульбабового листя смачний сам по собі, але до нього можна додати й інші рослини або овочі. Салат із листя кульбаби, присмачений майонезом, олією (прованською або соняшниковою), сіллю та гірчицею, у Франції має назву «пісанлі» і вважається справжнім делікатесом.

Для приготування складніших салатів до листків кульбаби додають варену картоплю, моркву, столовий буряк, зелений горошок, сметану або вершки, круто зварені й посічені яйця, оцет або сухе вино на смак. На стіл подають суміш зелені та овочів і окремо засмачку, щоб кожен міг заправити собі салат на свій розсуд.

Старіші листки кульбаби використовують як шпинат, їх можна маринувати в оцті. У Франції та на Кавказі після нетривалого варіння маринують нерозпуклі молоді квіткові пуп’янки, що зберігаються тривалий час. Заготовлені на зиму, вони додаються до вінегретів, солянок, салатів, іноді замінюють каперси.

Корені висушених дворічних рослин кульбаби використовують для приготування напою, подібного до кави. Корені викопують у другій половині літа, очищають від ґрунту й грубої кори, ріжуть невеликими шматками, сушать у духовці або в печі. Колір висушеного коріння темно-коричневий (через скарамелізований цукор). Перед споживанням заготовлене коріння дрібно січуть і заливають окропом або варять у воді. Такий напій солодкий на смак, має своєрідний приємний аромат та гарний колір міцного чаю.
 

У Франції вивели кілька культурних сортів кульбаби, що відрізняються своїми розмірами, листям та щільністю бутонів. Ще за 30-х років — за даними французького щорічника департаменту землеробства — в західних районах Франції плантації кульбаби обіймали близько 150 тисяч гектарів.

Для шанувальників овочевих страв і людей, які страждають на брак апетиту або вітамінів, рекомендуємо кілька рецептів.

Салат весняний (кількість продуктів подаємо на одну порцію салата). Сто грамів свіжого листя кульбаби замочують на тридцять хвилин у солоній воді. Виймають, трохи підсушують і дрібно січуть. До подрібненої маси додають ложку сметани й ложку майонезу, сіль на смак, добре перемішують і подають до столу. Якщо немає майонезу, готують заправу з олії, оцту, кип’яченої холодної води, цукру, солі й чорного меленого перцю. Цю засмачку можна приготувати заздалегідь, але завдавати нею салат тільки перед уживанням.

Салат з маринованих пуп'янків. На порцію беруть три столові ложки маринованих пуп’янків кульбаби, по ложці дрібно посіченого часнику та кропу, півсклянки хліб ного квасу. Сіль кладуть на смак. Засмачка до цього салату та сама, що й до весняного. Пуп’янки, присмачені кропом або часником, кладуть до емальованого чи скляного посуду й заливають хлібним квасом. Далі перемішують, додають засмачку й сіль. Уживають салат здебільшого як закуску або приправу до м’ясних і рибних страв.

Весною та напочатку літа під час мандрівок чи екскурсій, експедицій тощо салат з кульбаби готують просто в полі. Він дуже корисний, коли бракує вітамінів у харчовому раціоні, а меню становлять лише консерви, концентрати, борошняні вироби.

Отже, кульбаба лікарська не якийсь набридливий бур’ян, а надзвичайно корисна рослина. Вона давно проситься у сади та на городи, на культурні ниви. Коріння кульбаби можна, як зазначалося, викопувати й зберігати в льоху для пророщування взимку на салатне зілля. Зібране влітку її насіння висівають наступного року напровесні, хоча це можна зробити й під зиму. Кульбаба найкраще росте на розпушених родючих ґрунтах. На грядках рослини проріджують з розрахунку 12 х 45 або 30 х 30 сантиметрів. Після осіннього посіву перше листячко з’являється на провесні. Його одразу можна застосувати і для салатів, і як шпинат. Щоб одержати ніжніше й не дуже гірке листя, його за день-два до вживання присипають землею або прикривають ящиками, квітковими горщиками.

М.Л. Рева, Н.Н. Рева «Диві їстівні рослини України», 1976