Новини

Різні види отруйних грибів з’являються з ран­ньої весни і до пізньої осені, у зв’язку з чим й отруєння трапляються протягом усього веге­таційного періоду. Статистика враховує лише ті випадки отруєнь, які зумовлюють тяжкі за­хворювання або закінчуються смертю. Випад­ки ж отруєнь, в результаті яких виникає розлад шлунково-кишкової діяльності або інші хвороб­ливі симптоми, здебільшого залишаються незареєстрованими. Треба зазначити, що часто і сам потерпілий через свою необізнаність з отруйними грибами вбачає в цьому нездужанні іншу при­чину.

Отруйні гриби залежно від складу і вмісту в них отруйних речовин здебільшого викликають легкі, нетривалі захворювання, з яких найчасті­шим є розлад шлунково-кишкової діяльності, що здебільшого закінчується одужанням. Але вони можуть зумовлювати й тяжкі, смертельні отру­єння. Слід зауважити, що результат отруєння грибами залежить також від віку та стану здо­ров’я людини, кількості з'їдених грибів, спожиті вони натощак чи після іншої їжі.

Відповідне лікування при отруєнні грибами можливе лише при безпомилковому визначенні виду отруйного гриба, якого з'їв потерпілий.

Весною одним з перших отруйних грибів з’яв­ляється строчок звичайний (фото 1). Цей дуже небезпечний гриб розвивається в кінці квіт­ня — в травні, у деякі роки в дуже великій кіль­кості в хвойних та мішаних лісах, на узліссях, вздовж доріг. Деякі збирачі грибів знають стро­чок звичайний як умовно їстівний гриб. Проте мало кому відомо, що з ним пов’язані випадки дуже небезпечних отруєнь, які іноді закінчують­ся смертю

Історія строчка як їстівного гриба дуже ці­кава. Протягом довгого часу він був одним з улюблених їстівних грибів у різних європей­ських країнах і фігурував на міських ринках як досить цінний гриб. У деяких літературних дже­релах ще й тепер строчок звичайний наводиться як умовно їстівний гриб, який можна вживати після відварювання (без відвару!). Проте за нови­ми літературними даними, які ґрунтуються на дослідженнях, проведених за останні десятиріччя в ряді європейських країн, строчок звичайний, навіть відварений і після того добре промитий, може викликати тяжке, а іноді смертельне от­руєння, в зв’язку з чим у багатьох країнах про­даж його на міських ринках заборонений.

Ще недавно вважали, що строчок звичайний, як і зморшки, містить тільки гемолітичний ток­син — гельвелову кислоту, яка при відварю­ванні гриба руйнується, частково переходить у відвар і гриб (без відвару) можна вживати в їжу. Але випадки отруєнь відвареним строчком звичайним, які спостерігалися за останні десятиріччя в різних країнах, навели на думку, що, крім гемолітичного токсину, гриб має якусь термостійку отруту. Щодо якості й кількості токсич­них речовин, які містяться у строчку звичайному, існують різні думки. Більшість дослідників вва­жає, що цьому грибу властиві отрути (одну з них провізорно назвали гіромітрин), які за своєю дією нагадують ті, які містить мухомор зелений (бліда поганка), але природа цих токсинів до останнього часу остаточно не з’ясована.

Симптоми отруєння строчком звичайним, що виникають через досить тривалий час, також на­гадують симптоми, які викликає мухомор зеле­ний. Через кілька годин після вживання гриба (2—6, а іноді й через 24 год.) з’являються болі в шлунку, головні болі, спрага, нудота, далі сильна блювота, здебільшого пронос (водянистий з кров’ю та слизом), часто з’являється ціаноз і загальна слабість, яка поступово збільшується, іноді підвищується температура. У багатьох ви­падках через кілька днів хворий одужує, але при тяжкому отруєнні через один-два дні після вжи­вання гриба починається головокружіння, пору­шується кровообіг і дихання, дуже збільшується, а потім атрофується печінка, розвивається жов­туха, втрачається свідомість і через кілька днів (здебільшого через 3—5) настає смерть.

Деякі дослідники вбачають причину тяжких отруєнь строчком звичайним в тому, що в їжу попадають не свіжі, а зіпсовані плодовики гри­ба, яких не вдається виявити під час збору через властивий грибу темний колір шапинки. У ста­рих плодовиків відбувається розклад білків, утворюються отрути — птомаїни, які й діють як дуже токсичні речовини. Підставою для такого пояснення явищ отруєнь строчком звичайним є те, що в деяких випадках при одночасному вжи­ванні кількома способами їжі, виготовленої із строчка, отруєння спостерігається не у всіх. На користь цієї думки свідчить ще й той факт, що у висушених плодовиках строчка звичайного от­рута через півроку зникає, і їх можна безпечно їсти, тоді як отрути, які містить мухомор зелений (бліда поганка), не змінюються і не зникають після висушування і тривалого зберігання. Вміст отрути в строчку звичайному несталий і нестій­кий: він різний у грибах, що ростуть у різних країнах і в межах однієї країни у різні роки.

Несталу концентрацію отруйних речовин у де­яких грибах, як і в деяких лікарських вищих рослинах, пов’язують з умовами їх зростання, часом збору тощо. Встановлено, що при зростан­ні строчка на вологому, багатому на гумус ґрунті він більш отруйний, ніж той, що росте на піщаному ґрунті. У вологі роки випадків отруєнь строчком значно більше, ніж у посушливі.

При отруєнні строчком хворого необхідно госпіталізувати. Специфічних лікувальних засобів немає, але стан хворого дуже полегшує проми­вання шлунка й очищення кишечника (клізма, проносне), особливо якщо це зробити зразу після вживання гриба. Щоб запобігти атрофії печінки, рекомендується вводити інсулін (ін’єкції 3 рази по 10 одиниць, а потім 3 рази по 5 одиниць) і глюкозу (у вену або капельна клізма). Крім того, дають кардіамін або корамін, кардіозол.

Відомі випадки, коли строчок звичайний вжи­вають навіть з відваром без будь-яких шкідли­вих наслідків. Рівнобіжність думок про природу  отруйних речовин, які містить строчок звичай­ний, створила йому славу гриба-загадки.

Ранньою весною одночасно із строчком зви­чайним у хвойних, мішаних та листяних лісах розвиваються зморшки (Сморчок) (фото 2), з яких у нас найбільш поширені їстівний та конусовидний. Це умовно їстівні гриби, які можна вжи­вати лише після відварювання, але без відвару. Зморшки містять гельвелову кислоту — гемолі­зин, який руйнується при відварюванні та вису­шуванні. Відварювати рекомендується не цілі плодовики, а порізані на частинки. Після відва­рювання їх слід промити. При вживанні зморш­ків з відваром трапляються випадки тяжких от­руєнь. Симптоми отруєння розвиваються поволі й звичайно проявляються через кілька годин (від 8 до 48). Отрута вражає печінку, викликає нер­вовий розлад — глибокий сон хворого чергується з приступами конвульсій. Через два-три дні зви­чайно настає одужання. Гемолізин особливо тяжко позначається на стані здоров’я виснаже­них осіб та дітей, але й цілком здоровим людям не радять їсти відварені зморшки кілька днів підряд. Незначні залишки гемолізину після від­варювання нешкідливі при одноразовому вжи­ванні гриба, при повторному вживанні вони акумулюються в організмі людини і можуть викликати отруєння. При отруєнні зморшками теж відсутні специфічні лікувальні засоби.

В літературі відмічаються явища ідіосинкра­зії, тобто виключної стійкості організму людини до гемолітичного токсину. У випадку ідіосинкра­зії людина при вживанні зморшків з відваром не отруюється.

У кінці квітня — в травні в Карпатських лі­сах, парках, переважно під дубами, зрідка під липою можна зустріти дуже отруйний гриб — іноцибе Патуйляра (фото 3). Гриб цей містить отруту мускарин і при вживанні викли­кає тяжке, іноді смертельне отруєння. Молоді білі плодовики гриба дещо нагадують печериці, за які його іноді помилково приймають. Іноцибе Патуйляра легко відрізняється від печериць відсутністю кільця па ніжці й темними (бежевими) пластинками. У печериць ніжка з кільцем, пластинки у молодих плодовиків рожеві, з віком — коричневі.

В кінці травня — на початку червня в дубо­вих та букових лісах розвивається, іноді у вели­кій кількості, дуже отруйний гриб — ентолома жовтувато-сиза отруйна (фото 4). При­рода отрут, які містяться в цих грибах, не до­сліджена. Симптоми отруєння, що іноді з’явля­ються через 20—30 хв., а здебільшого через 2—3 год. після вживання грибів, схожі на симп­томи холери: різкі болі в животі, нудота, блю­вота, стійкий пронос, сильна спрага, надмірний піт, слабість, запаморочення. Такі ж симптоми з’являються при отруєнні й деякими іншими гри­бами, які наводяться нижче, наприклад, рядов­кою тигристою.

У літні, здебільшого посушливі місяці отруйні шапинкові гриби (як і їстівні) звичайно майже відсутні. Найбільше їх в осінній період — з серп­ня до жовтня, а в теплу затяжну осінь — до половини листопада.

Найнебезпечніші серед отруйних грибів ті, які містять отрути уповільненої дії. Симптоми отруєння з’являються через тривалий час, що ускладнює ефективну боротьбу. Видовий склад таких грибів невеликий, але деякі з них поширені по всій території Карпат, наприклад, смертельно отруйні мухомори: зелений (бліда поганка), бі­лий вонючий та білий.

Мухомор зелений, або бліда поганка (фото 5), з’являється у серпні—вересні в листяних та мішаних лісах під дубом, буком, ліщиною (зрідка в хвойних лісах) і розвиваєть­ся до пізньої осені, іноді у великій кількості. В цю ж пору в хвойних лісах зустрічається смер­тельно отруйний мухомор білий вонючий (фото 6), а в листяних, переважно дубових лі­сах — мухомор білий (фото 7).

Усі три згадані види мухомора подібні до молодих плодовиків печериць, за які їх іноді помилково приймають. Їх можна легко відрізнити від печериць наявністю піхви біля основи ніжки і білими пластинками. У печериць піхва відсутня, а пластинки у молодих плодовиків рожевуваті або рожеві, у старих — коричневі.

Як уже зазначалося, ці мухомори найнебезпечніші з усіх відомих отруйних грибів. Спори цих видів мухомора теж дуже отруйні. Їх отруй­ність не зменшується при кип’ятінні та тривалому зберіганні. Вони містять отрути — аманітин, фаллін, фаллоїдин. Особливо токсичний і руйнівний аманітин — отрута уповільненої дії. Аманітин та фаллоїдин діють надзвичайно сильно. Так, якщо лише один плодовик мухомора зеленого попаде між їстівні гриби, він може викликати смертель­не отруєння кількох чоловік.

Фаллін — гемолітичний, нестійкий до високої температури токсин, який руйнується при відва­рюванні гриба. Аманітин (поліпептид) — отрута уповільненої дії. Уражає печінку, судини, викли­кає гіпоглікемію. Фаллоїдин (складний гексапептид) порівняно з аманітином менш токсичний. В одному плодовику мухомора зеленого містить­ся 0,5 мг фаллоїдину та 1—2 мг аманітину. Діє значно швидше, ніж аманітин, уражає печінку й кишки. Обидва токсини виділено та одержано в кристалічній формі, розчиняються у воді й ал­коголі. Токсичність аманітину та фаллоїдину не зникає і не зменшується при нагріванні, вису­шуванні та тривалому зберіганні гриба.

Симптоми отруєння згаданими грибами з’яв­ляються, як уже зазначалося, через тривалий час (від кількох годин до 1—2 діб), тобто тоді, коли у потерпілого здебільшого відбулися великі не­оборотні органічні зміни і на порятунок немає надії. Спочатку з’являється різкий біль у шлун­ку, холодний піт, безперестанна блювота, силь­ний пронос (водянисто-слизистий з кров’ю), потім настають невпинна, невгамовна спрага, нер­вовий розлад, судороги, параліч вазомоторних центрів, різко послаблюється діяльність серця. Свідомість зберігається до смерті, яка здебіль­шого настає через кілька (3—10) днів.

Отруєння цими видами мухомора нагадує от­руєння, викликане фосфором або колхіцином. Воно спричинює жирове переродження печінки, нирок, серця, підшлункової залози, крововиливи на поверхні багатьох внутрішніх органів та інші істотні патолого-анатомічні зміни.

При отруєнні зеленим, білим та білим воню­чим мухоморами хворого необхідно госпіталізу­вати. Останнім часом у Франції винайдено си­воротку, яка ефективно діє як лікувальний засіб проти отруєння цими грибами. Сиворотку вво­дять шляхом ін’єкції під шкіру, в м’язи. Ліку­вальні властивості сиворотки зберігаються про­тягом трьох років, але при низькій температурі (+ 2 -10°С). Сиворотку вже застосовують в країнах Західної Європи. При відсутності сиворотки рекомендується промивання шлунка та кишечника, введення у вену фізіологічного роз­чину та глюкози (останню вводять дуже повіль­но), а також хлористого натрію.

Заслуговує уваги один з випробуваних фран­цузькими лікарями засобів, який при отруєнні цими грибами у багатьох випадках виявився дуже ефективним. Хворому дають пити невели­кими ковтками холодну підсолену (10%) воду (5 дл) і дуже повільно вводять глюкозу для під­тримання роботи серця. При отруєнні мухомором зеленим рекомендується також вводити кофеїн, камфору, кардіаміп, кардіозол, корамін (які по­ліпшують діяльність серця, нормалізують крово­обіг) та вітамін К.

При отруєнні мухоморами — зе­леним, білим вонючим та білим — протипоказаний алкоголь!

Особливу увагу, як отруйні гриби, приверта­ють види родів іноцибе (фото 9) та клітоцибе (фото 10), які містять отруту мускарин. Гриби ці дуже поширені у листяних та хвойних лісах; іноді їх помилково приймають за печериці, підвишні, опеньки осінні справжні. З видів роду іноцибе найбільш отруйний іноцибе Патуйляра (фото 8), про який вже згадувалось вище, та іноцибе пасмистий (фото 11).

Симптоми отруєння мускарином з’являються іноді через півгодини, а переважно через 1—3 год. після вживання грибів. В них характерне сильне звуження зіниць, почуття жару в голові, уповільнення пульсу і дихання, зниження кров’яного тиску, сильне підвищення секреторної діяльності (надмірне потіння, виділення з носа, слини, сліз), але свідомість зберігається.

У боротьбі з отруєнням мускарином дуже ефективно діє атропін. При легкому отруєнні атропін приймають всередину (1—2 г настойки белладонни), при тяжкому — у вигляді ін’єкції. Це швидко відновлює нормальну роботу серця. Крім того, отруєному дають пити злегка підсо­лену воду.

При своєчасному застосуванні атропіну оду­жання настає через один-два дні. Якщо проти­отруту застосувати пізно, може настати смерть.

Відомо, що смертельною дозою для людини є 300—500 мг мускарину. Всі види іноцибе та клітоцибе, які вміщують понад 2% мускарину, от­руйні. Так, іноцибе Патуйляра вміщує його 6,4— 4,8%, іноцибе пасмистий — 5,3—6,4%, мухомор червоний — 0,1—0,28%, мухомор пантерний — 0,1—0,2%. Невелику кількість мускарину містять чортів гриб, синяк або дубовик, сироїжка блю­вотна, ентолома жовтувато-сиза і деякі види роду гебелома (Hebeloma).

Смертельні дози мускарину містяться в такій кількості свіжих грибів: в 40—80 г іноцибе Патуйляра, 60—100 г іноцибе пасмистого, в 3000— 4000 г мухомора червоного та мухомора пантерного.

Отруєння грибом іноцибе Патуйляра відомі ще з середини минулого сторіччя, проте й досі у різних країнах земної кулі трапляються чис­ленні випадки отруєнь цим грибом.

Із серпня і до пізньої осені в листяних та хвойних лісах зустрічається, часто в надзвичайно великій кількості, дуже отруйний мухомор пантерний (фото 12), а з кінця вересня — мухомор червоний (фото 13). Мухомора пантерного помилково приймають за мухомора червоніючого. Отруєння цим  грибом трапляються часто і бувають дуже тяжкими, іноді смертельними.

Мухомор пантерний відрізняється від мухо­мора червоніючого наявністю вузьких кільцевидних складок на нижній частині ніжки, прирослою піхвою з вільним, відстаючим краєм, шапинкою з рубчастим краєм і білими пластівцями. У му­хомора червоніючого м’якуш при розрізуванні на повітрі червоніє.

Мухомор червоний усі добре знають, настіль­ки він відрізняється від інших грибів. Тому й отруєння, спричинені мухомором червоним, трап­ляються дуже рідко.

Мухомори пантерний та червоний містять мускарин (алкалоїд) і грибний атропін, який ще називають мікоатропіном. Ці отрути дуже впли­вають на центральну та периферичну нервову систему. Мускарину в названих грибах дуже не­значна кількість. Мікоатропін і мускаридин виявлений в обох грибах у великій кількості; дія його подібна до дії атропіну — отруйної речови­ни, яка міститься у белладонні. При вживанні цих мухоморів через 0,5—3 год. з’являються симптоми отруєння. Спочатку настає збудження, для якого характерний істеричний стан, гарячка, запаморочення, що іноді супроводжується галюцинаціями. При цьому дуже розширюються зіни­ці, порушується зір і координація рухів, приско­рюється дихання, зникає слина. Потім настає параліч. Людина втрачає пам’ять, свідомість і впадає в глибокий сон. При отруєнні мухомо­рами пантерним та червоним не буває ні блю­воти, ні проносу.

Вміст мускарину та мускаридину і кількісне співвідношення їх залежить від умов зростання. За літературними даними, іноді при аналізі плодовиків мухомора червоного майже не виявляється мускарин.

При отруєнні хворому очищають шлунок і ки­шечник, проти збудження дають пантопон, для нормалізації дихання і діяльності серця вико­ристовують різні перевірені ліки. Алкоголь і ат­ропін при цьому категорично протипоказані, тому що вони посилюють дію отрути. Одужує хворий звичайно через кілька днів. Проте, якщо ліку­вання не розпочати зразу після отруєння, може настати смерть.

Дуже поширений у листяних та хвойних лісах Карпат небезпечний отруйний гриб опеньок сір­чано-жовтий несправжній (фото 14), який росте на старих пеньках з початку осені й до зими. Опеньок сірчано-жовтий іноді помилково приймають за опеньок осінній справжній, незва­жаючи на те, що ці гриби легко розрізняються за кольором шапинок і пластинок. В опенька сір­чано-жовтого шапинка сірчано-жовта, гола, плас­тинки оливково-зелені, а в опенька осіннього — коричнево-сіра, темно-луската, пластинки білі або кремові. Опеньок сірчано-жовтий викликає тяжке, іноді смертельне отруєння (у дітей).

У листяних лісах у серпні — вересні зростає рядовка тигриста (фото 15). Гриб викли­кає тяжке отруєння, яке звичайно закінчується одужанням, але іноді, переважно у дітей, бува­ють смертельні випадки. Симптоми отруєння та протікання захворювання, викликаного цим гри­бом, такі ж, як і при отруєнні ентоломою жов­тувато-сизою отруйною.

Дуже поширена гебелома клейка (фото 16), яка росте в листяних та хвойних лісах з серпня до пізньої осені. Гриб викликає тяжкий шлунково-кишко­вий розлад, який швидко закінчується одужан­ням.

Небезпечним грибом є печериця рудіюча от­руйна (фото 17). При вживанні вона ви­кликає тяжкий шлунково-кишковий розлад, який, проте, за кілька днів закінчується одужанням.

Отруйна печериця легко відрізняється від їстівної жовтим кольором м’якуша в нижній час­тині ніжки і неприємним запахом, який нагадує карболову кислоту. Плодовик печериці отруйної при дотику яскраво жовтіє, потім рудіє.

До отруйних грибів належить рамарія Мера (фото 18), або козоріжки бліді, яка зустрічається восени у хвойних та листяних лісах. Гриб викли­кає шлунково-кишковий розлад, який швидко за­кінчується одужанням.

Значний інтерес являють собою такі добрі їстівні гриби, як гнойовики: чорнильний (фото 19), білий (фото 20) і рудий (фото 21), молоді плодовики яких можна варити, смажити, тушкувати, але страви з них не можна вживати разом з алкоголем, то­му що вони діють тоді як отруйні. Отрута, вла­стива їстівним гнойовикам, не розчиняється ні у воді при варінні страв, ні в шлунку та кишках під час перетравлювання їжі, але розчиняється алкоголем. Розчиняючись в алкоголі отрута по­трапляє в кров і через 1—2 год., а іноді й рані­ше, з’являються ознаки отруєння, яке проходить дуже бурхливо. Симптоми отруєння надзвичайно характерні: обличчя (крім кінчика носа й вух), а часом і значна частина тіла стають фіолетово-червоними, частішає пульс, з’являється почуття жару, велика спрага, блювота, пронос. Через кілька годин потерпілий одужує. Важливо знати, що і на наступний день не можна вживати алкоголю, тому що повторюється рецидив отруєння з такими ж самими симптомами.

Серед трубчастих грибів до отруйних відно­сять чортів гриб (фото 22), який зростає у листяних лісах (дубових, букових, грабових) з липня до вересня. При вживанні сирого гриба, навіть у невеликій кількості, настає тяжке от­руєння. Отрута, яку містить чортів гриб, зни­щується лише при тривалому його виварю­ванні.

Дуже уважно треба ставитись до грибів, які вживають сирими у салатах або тушкують і сма­жать без попереднього відварювання: вони часто призводять до більш або менш тяжкого отруєн­ня. До них належать всі так звані умовно їстівні гриби. Це зморшки, про які  вже згадувалося вище, деякі види родів сироїж­ки та хряща-молочника, мухомор червоніючий, свинушка тонка, рядовка фіолетова (див. фото-колаж). Отрути більшості цих грибів не досліджені зовсім або частково, але встановлено, що відварювання зни­щує отруту. В деяких з них (рядовка фіолетова, мухомор червоніючий, зморшки) виявлено гемо­лізин, який при відварюванні переходить у роз­чин, і плодовики знешкоджуються. Промиті після відварювання гриби можна смажити або тушку­вати і безпечно вживати.

Слід зауважити, що існує дуже цікаве, але ще недостатньо з’ясоване явище ідіосинкразії до грибів. Полягає воно в тому, що при вживанні навіть таких чудових їстівних грибів, як печери­ця, білий гриб, рижик смачний, настає отруєння. При наявності у людини ідіосинкразії, отруєння їстівними грибами виявляється у нетривалому захворюванні, яке проходить іноді досить бурх­ливо. Симптоми отруєння: різкі болі в животі, блювота й пронос, що іноді супроводжуються сверблячим висипом. Здебільшого через кілька годин настає одужання.

Явища ідіосинкразії до певних їстівних гри­бів, як і стійкість до отруйних можуть зумов­лювати виникнення безпідставних випадкових відомостей про їстівність та отруйність цих видів.

Отруєння, іноді навіть дуже тяжкі, можуть спричинити і найкращі їстівні гриби, якщо їх вживати не­свіжими. У тканинах несвіжих, лежачих плодовиків відбувається, як уже зазначалося, розклад білків, у результаті чого утворюються ток­сичні речовини; аналогічний процес відбу­вається у несвіжому м’ясі або рибі. Отруєн­ня може настати також при вживан­ні зіпсованих сушених та консер­вованих їстівних грибів, а також грибів, уражених та пошкоджених іншими паразитними грибами.

М. Я. Зерова, С. П. Вассер. Їстівні та отруйні гриби карпатських лісів

 

Назва гриба	_____Ілюстрація_гриба______	Назва гриба	_____Ілюстрація_гриба_____
1 Строчок звичайний		2 Зморшок (Сморчок)
3 Іноцибе Патуйляра		4 Ентолома жовтувато-сиза отруйна
5 Мухомор зелений, або бліда поганка		6 Мухомор білий вонючий
7 Мухомор білий		8 Іноцибе Патуйляра
9 Іноцибе		10 Клітоцибе
11 Іноцибе пасмистий		12 Мухомор пантерний
13 Мухомор червоний		14 Опеньок сір­чано-жовтий несправжній
15 Рядовка тигриста		16 Гебелома клейка
17 Печериця рудіюча от­руйна		18 Рамарія Мера
19 Гнойовик чорнильний		20 Гнойовик білий
21 Гнойовик рудий		22 чортів гриб