Блог

Так сталось, що на саме відкриття я не міг потрапити через певні обставини, проте все ж у суботу я приїхав додому швидше, ніж планувалося, тому офіційно я відрив сезон полювання, правда, в компанії рушниці і пивасика. Спека, чудовий настрій, душевне тремтіння, адреналін і відчуття радості від піврічного очікування початку захоплюючих пригод та мандрівок дикими кутками природи.

Природа та ландшафти по-літньому красиві, проте спекотне сонце, комарі та оводи не дозволяють відчути райське задоволення.

Під вечір прибув я на берег нашої невеликої річки. Пройшовся вздовж річки – качки не було. Пройшов ще зо 2 км, знову ніц. Голуб ще літав, проте я не мав часу і можливостей цього року зробити розвідку їхніх перельотів, тому сподівався на випадковість.

Як завжди, мав із собою спінінг – коли сидиш в очікуванні дичини, стає деколи нудно, тому й доводиться витрачати час на повну – риболовлею. Проте риба не клювала, декілька слабких ударів головеня по вертушці і все. Хоча вдалося забагрити дурну верхоплавку для кота. А спогади на сторінці ФБ нагадували про 4 кілограмові красуні-щуки минулого року, що підживлювало надію. Але не склалося. Близько 7 години вечора почав помічати поодинокі перельоти голуба, спінінг відклав на сторону і приховався у кущах верби поблизу. Один припутень пролетів високо наді мною, адреналін взяв своє, добре не прицілившись, стрельнув – голуб полетів дальше. Руки тремтять, дзиґарик заспокоює. Тут бачу, летить невелика зграя голубів, також досить високо, завчасно взяв на приціл крайнього птаха, щоб не робити підранків, вистріл – голуб падає в річку, на воду. Радості повні штані, адреналін зашкалює, відчуття гордості від влучного пострілу та умиротворення досягнутого результату. Випалений папірос вгамовує буйність відчуттів. Голуб повільно наближається. Витягнувши його з води, побачив, що це горлиця, невеликий голуб з цікавим оперенням на спині і крилах. Власне, перший птах цього виду в моєму житті. І невелике розчарування, знав би, що такий малий і красивий птах – не стріляв би. Адже голубів я дуже люблю, смак їхнього м’яса дуже близький до курячого, що не скажеш про болотне м'ясо качок.  Тому жирні припутні – завжди ціль №1 у кожному виході на полювання, поки вони не відлетять. На цьому все, почекавши ще півгодини, зрозумів, що літ припутня закінчився. Повертаючись, пройшов знову берегом річки, проте качки так і не було, а вечірню зорьку дуже лінувався чекати.

Наступних вихідних мав змогу вполювати припутня – він летів прямо на мене, хоча я дуже і не ховався. Хороший, молодий, але жирний голуб. Ганявся за качками, але безуспішно. Наближаючись до ще одної річки, яка протікає через аграрні поля, помітив зграю качок, які летіли вздовж річки і мабуть помітили й мене, бо почали сідати на воду десь за кілометр від мене. Ну, качка в нас досить рідкісне явище, річки малі вузькі, тому умовно визначив місце, де вони мали сісти і почав наближатися туди. Як результат, там їх не було, вони відпливли набагато дальше вниз по течії, і в один момент, коли я точково підходив до ріки, вони мене побачили і злетіли метрів за сто. А все завдяки аграріям, які повирубували всі кущі і дерева вздовж річки, тому ріка проглядається на 100-200 метрів повністю. Приходиться топтати насіяні поля і точково заходити до ріки кожні 30-40 метрів, тоді назад у поле, щоб не показувати себе. Але цього разу так не получилось.

Треті вихідні принесли мені вже качку. Знаючи, що буде спека і щоб встигнути перегнати рибаків, які розпугують качок, вирішив піти до ріки до сходу сонця. Йдучи повз берег, вирішив перевірити одне дике місце, де мало хто буває – воно в цьому місці дуже поросле тереном і глодом, все дуже запущене, проте пролізти можливо. Поки пролізав – почув, як неподалік злетіла качка. Куди полетіла, не бачив, але по звуку поняв, що була одна, тому йшов далі. А далі знову шум – влетіли дві качки одна за другою. Злість опанувала всі емоції. Вирвавшись з полону джунглів, вирішив більше не шуміти, і тихо обходив непролазні місця, йдучи повз ріки по течії вниз. Пройшовши з кілометр, знайшов великі зарослі річкової ожини – не втримався, почав смакувати. Так поступово наближався до води. Серед ранкової тиші раптом почув неголовне «кря». Насторожився, зняв з плечей рушницю, почав підходити до річки. Як тихо не старався, зарослі ожини і сухі гілки верби мене здали – качки злетіли, я бігом підбіг до води, два постріли і качки падають на воду, одна полетіла. Я з випендрьожним гонором кладу рушницю на плече і починаю наближатися до качок. А не тут то було. Одна качка, яка притворилася мертвою, ще метр пробігла водою і … нирнула під воду. Капець, таку ж ситуацію я мав минулого року: качка нирнула і більше я її не бачив. Цілу годину я бродив без штанів по воді, прощупуючи дно річки, перевірив усі водорослі на дні. Як виявилося, берег річки під водою містить безліч міні-печер, до метра довжиною, рукою не дістанеш. Це і вимиті місця під коріннями дерев, кущів чи просто нори якихось ондатр чи видр, я пробував довгою гілкою прощупувати ці нори – але качки так і не знайшов. Обідно. Почекавши ще трохи часу, думав, може випливе чи спливе, я повернувся додому. Гірко, бо не люблю губити добуту дичину, та все ж одна качка у мене була, молода, важка, жирна.

Пробував чатувати біля зораного поля на припутня, маскувався, ховався. Він хитрий, сидить на середині поля, підлітає збоку будинків, не хоче віддалятися від цивілізації. Міркую, треба придумати якусь фішку з макетами голубів, типу муляжа, може буде дієво…