Блог

Місяць квітень в частині погоди виявився досить теплим і приємним. Відсутність опадів призвело до появи катастрофічної посухи, яка знищила б кущові садові рослини, тому доводилось день-через-день усе підливати – від цьогоріч посадженого до багаторічних рослин, які уже мають велику кореневу систему: малина, ожина, позички, виноград, аґрус, лохина, аронія, китайська вишня… Посуха також сприяла пожежам, загалом, близько 80% незореної (дикої) території довкола села – згоріла. Не знаю, як там зайці, але пташиних гнізд із яйцями згоріло багато. Дивним чином хоч ліс цього року не горів – і це добре. Вся природа, ледь показавши бруньки, довший час очікувала на вологу з неба, щоб враз вибухнути свіжо-зеленими барвами. Волога, правда, прийшла аж 14 квітня і то у вигляді снігу і похолодання, проте морозів не було і «вибух» відбувався повільно: день-за-днем ліс і сади ставали більш насиченими зеленим колоритом.

Завдяки карантину мав змогу більше часу проводити вдома, окрім домашньої рутини та весняно-польових робіт, більше часу проводив із сином, прогулюючись лісом та спаленими полями. Мабуть, єдиний позитивний момент від суцільного спалювання всього живого – це відсутність кліщів, хоча я зовсім не виправдовую цей суто слов’янський (варварський) спосіб знищення природи і свого здоров’я,  але що поробиш, українцям ще зовсім далеко від цивілізованого світу і світосприйняття. Взагалі вся суть «паління» як ритуалу зводиться до не такого вже, на перший погляд, випадкового акту вандалізму. Якби не жив у селі, ніколи б не помітив: протягом року весь масив щоденного побутового, ремонтного, будівельного та іншого сміття виноситься на межі села і розкидається у довколишніх ярах, хащах. Весною підпалюються ці ж хащі і разом із сухою травою згорають ці тонни сміття і місцини спорожнюються, очікуючи наступні порції цілорічного сміття.

У І половині квітня здійснив декілька виходів в стилі «похід вихідного дня», проте, здебільшого, це було суто соло-пікнік, посидіти, подивитись на вогонь, послухати спів птахів.

Одного разу зустрів повалену ялину, нарубав декілька гілок для того, щоб озеленити своє укриття. Також в голову прийшла не зовсім адекватна, але цікава ідея – біля укриття посадив декілька цибулин, три картоплі, корінь креню і посіяв трохи моркви. Цікаво буде, якщо так влітку повернуся на це місце, а мене чекатиме сюрприз-врожай. А може тут все спалять і моє укриття також. Але хоча б зеленими пір’ями цибулі через місяць-два зможу поласувати.

Одного дня, назбиравши первоцвіту та медуниці, вирішив заварити собі весняний лісовий чай із гілки ялиці, квітів первоцвіту та медуниці. Чай вийшов смачним, не поганим, з тонкою ноткою ялиці. Поки чай готувався, ламав сухі гілки, щоб підкидати до вогню і попалася мені тонка гілка липи. При розламі, гілки не хотіли відділятися одна від одної – їх дуже міцно утримувала кора. Взяв я цю кору і обережно відділив від однієї частини гілки і від іншої, таким чином я отримав близько півметрової смужки липової кори. Ну, думаю, треба з неї щось «зліпити», замочив її у воді, руками порозминав, обтер об гладкий стовбур дерева, щоб відлущилася тверда зовнішня «луска» кори. Після таких маніпуляцій сама кора розділилась на 4 частини – прошарки. Два з них являло частини внутрішної кори (липове «лико»), а два – зовнішньої, які я хотів викинути, проте перевіривши міцність зовнішніх прошарків, вирішив їх включити у склад мотузки. З’єднав у вузол всі чотири смужки, вузол зафіксував і почав скручувати за годинниковою стрілкою перші дві смужки (лико), згодом, аналогічно, скручував тим же чином дві наступні смужки, тоді з’єднав докупи отримані два шнурка, які, будучи однаково закрученими, сплелися в одну мотузку. Вийшло так собі, якби шнурки скрутив сильніше, мотузка вийшла б більш скрученішою і виглядала б більш цілісною. Не повірив би у міцність цієї мотузки, якби не перевірив на ділі – спокійно витримує 5-ти літрову бутлю, повну води.  Не така вже ця липа і проста. Якби серйозно підійти до виготовлення мотузки із липового «лика», можна отримати серйозний результат.

Наступного разу продовжував збір первоцвітів на ділянці, що межує між полем і лісом, натрапив на польовий дикий квас, прихопив із собою. В цей час черемша уже втрачає свої смакові властивості, але квас порятував ситуацію. Цього разу вирішив приготувати грибну локшину, із польовою зеленню вийшло дуже смачно. Ще смачнішим виявився лісовий чай! Дуже раджу, навіть прошу, спробуйте це диво природи! Сам по собі я дуже вибагливий до чаїв, звичайні трав’яні чаї я п’ю з користі чи потреби, але щоб назвати чай смачним – у мене буває дуже рідко, навіть щодо магазинних чаїв. Але цього дня я був в шоці, словами важко передати: тонка, але чітка біполярність одночасно і смаку і аромату одночасно і ялини і цвіту глоду, підкреслюю, не тільки аромат цвіту, але і смак і це всього з двох гілочок глоду, - дуже смачно. Рецепт польовий, імпровізований: довів до кипіння воду із гілкою ялиці (не сосни, ялини, смереки), дав трохи охолонути-настоятися, мабуть, до 80-90 град. Тоді вийняв «зварену» гілку ялиці і у відвар додав свіжу гілку ялиці, квіти первоцвіту і дві гілки із суцвіттями глоду – погода жарка, сонячна, квіти глоду дуже ароматні, що і передалося у смак лісового чаю. Спробуйте!

Ну і завершальний вихід відбувся із похолоданням – за ніч трохи випало снігу, проте до обіду він розтанув, залишивши після себе достатньо зволожену землю і похолодання. Щоб не нудитися вдома, а перенести биття байдиків з теплого дому в холодний ліс, вирушив на природу. До цього часу весь необхідний об’єм первоцвітів я уже був зібрав, плюс погода унеможливила збір квітів, на даний час доступним і необхідним компонентом являвся дикий плющ – його цього дня я і назбирав у потрібній мірі без перебільшення (дещо токсична рослина). Осівся в укритті, яке захищало від раптових, але коротких опадів мокрого снігу, розпалив вогонь осмолом – сирої погоди осмол не боїться. Поки вогонь розгорався і готувалася кава, вирішив згадати навики і щось вирізати з липового бруска – щоб і руки чимось зайняти і щоб не напрягатися, з мінімум зусиль. Планувався кухлик, вимальовувалась велика ложка, вкінці вийшло сам не знаю що, може для чогось колись пригодиться, хоча для сина це непоганий кухлик для літніх ягід, може це призначення виправдає старання. Після завершення, вирішив трохи додати відтінку за допомогою обпалювання на вогні, в деяких місцях трохи перестарався, але в загальному вийшло непогано. У меню цього дня були кукурудзяні пластівці із ядрами волоського горіха (спіонерив жменю у дружини, вона їх налущила для пляцка чи паски, не знаю). Вийшло смачно.

На цьому мої походи завершились, планую найближчим часом, як тільки повернеться потепління, розпочати рибальський сезон.