Блог

Збиральництво

Кінець серпня і початок вересня радував чудовою і теплою погодою. Дні були сонячні, хоча літня спека уже істотно понижувалася, ранки і вечори ставали більш осінніми і дні дозволяли перебувати на сонці довгий час. Час-від-часу надходили грози, які супроводжувалися дуже сильними низовими блискавками. Незважаючи на такі сприятливі для лісу умови, гриби так і не появлялися. Домашні і лісові дари природи поступово дозрівали, радуючи багатим врожаєм. В цей період зумів відбити у лісових білок трохи горіхів ліщини. Прогулюючись із сином попри ліс, на диво, знайшли декілька лісових суниць. Дуже гарно вродила цього року домашня ожина: 6 кг з одного 4-річного саджанця використав на приготування вина, решту заморозив. Станом на початок вересня повільно достигає лісова ожина (чорна). А от річкова ожина (синя) ще тільки цвіте, хоча десь-не-десь уже синіють поодинокі ягоди. Багатим видався врожай калини: під час полювання по-трохи назбирую червоні ягоди так, як уже через місяць їх ставатиме все менше – польові птахи уже до жовтня якщо не виїдають, то суцільно «обгаджують» калину, яка тоді стає непридатною через ймовірний сальмонельоз. Тому я користуюся таким рецептом: зібрати достиглу, червону калину, поставити на день-два у морозильну камеру (щоб у ягодах калини відбулися природні кристалізації чи які там процеси), тоді висушую. В результаті отримую нічим не гіршої якості плоди калини, які також долучаю до ягідного чаю. Частину пересипаю цукром для формування сиропу на зиму. Те саме проробляю із тереном, правда, він зараз ще не зовсім достиг, тому ще кілька тижнів почекаю. Достигає глід, його я буду збирати без гіпотермічної обробки – ягоди плоду цього не потребують. Головне негаяти час і зібрати плоди глоду до кінця вересня – пізніше якийсь паразит починає масово відкладати личинки у ягоди і в процесі природної сушки ці личинки можуть зіпсувати увесь збір врожаю – вони точать ягоди, виїдаючи навіть сухі плоди із середини.

Риболовля

Один тільки раз я рибалив на річці із спінінгом, пройшов невелику ділянку ріки у пошуках хижака, все що зумів впіймати – одного окунця і все. Розвідка перед боєм дала зрозуміти, що час осіннього жору ще не близький, тому буду орієнтуватися на хижака у кінці вересня – на початку жовтня, в період «бабиного літа», коли хижа риба буде особливо прожорливою і невибагливою. На уже звичному ставку-болоті був тільки три рази і то тільки із вудкою, планував залучити ще донку для ловлі, але за словами місцевих рибаків, короп перестав ловитися, тому вирішив просто посидіти годинку-дві із вудкою, потягати невеликих карасиків. Першого разу нічого не зловив, погода різко мінялася, вже через півгодини від початку риболовлі здійнявся сильний вітер, почалась гроза із сильним дощем, я змушений був сховатися під короткий дах покинутої хатини неподалік ставка. Ще добігаючи до укриття, метрів 30 від мене в старий електричний стовп влучила блискавка, все заіскрилося і мене трохи осліпило, проте я дістався до тієї хатини і перечікував грозу. Кругом мене, ніби зупинившись, били блискавки, вітер закидував дощ під дах на мене, в грудях і вухах відчувалася вібрація від гуркоту грому, а під ногами валялася 80-ти сантиметрова шкурка змії, яка судячи із закінчення, недавно залізла під дерев’яне покриття старої хати, що також навіювало певну тривогу. Через півгодини гроза зрушила з місця і блискавки із громом почали віддалятися, проте, будучи мокрим, я змушений був повернутися додому, так нічого і не зловивши.

Наступного разу, ввечері, погода уже була сонячною і відносно теплою. Ловив я на кукурудзу і на хліб, чергуючи ймовірність зловити коропа чи карася. Через годинку поплавок почав пускати кола кльову, що характерно для коропа, і вже через 5 хвилин поплавок почав сміливо йти в сторону, поступово занурюючись. Я підсік і почалася приємна боротьба. Мені вдалося впіймати непоганого коропа, правда, він був трохи покалічений – на спині була деформація. Втопив його там же у ставку, щоб до наступного року набрав ваги. Це був мій другий у житті короп.  Після його боротьби у невеликій водоймі зловити щось уже було неможливо.

Ще один раз мав вихід на цей же ставок, проте окрім невеличких карасиків більше нічого не ловилося.

Полювання

Другий мій вихід, після відкриття сезону полювання, був досить успішним. Хоча вдалося добути тільки одного припутня, але сам процес полювання був дуже приємним. Був сонячний теплий день, роса виблискувала проти ранкових променів сонця ніби іній зимою, засліплюючи очі, тому я ходив в окулярах. Незліченна кількість павутиння із здоровенними павуками посередині трохи приносили незручності, проте завдяки високим до пояса забродним чоботам мені не доводилося виймати павуків із халяв чобіт, уникаючи болючих їхніх укусів. Голуба літало багато, всі вони кружляли і відгодовувалися на щойно посіяних озимою пшеницею полях. Пройшовши традиційно вздовж ріки на випадок наявності качки, вдалося вполювати цього голуба, який пролітав повз мене. Так як качки не було, я вирушив на орані поля з надією вполювати ще голубів. Всі вони паслися на середині поля, не підпускаючи до себе близько, єдиним варіантом дієвості було причаїтися у чагарниках на початку поля і чекати, поки яструби зроблять свій черговий рейд по голубах, який відбувається раз у годину. Тоді голуби взлітають хмарою, кружляють довкола поля і знову повертаються на середину для відгодівлі. В цей час є можливість вполювати голуба. Таких можливостей у мене було аж три. І що ви думаєте? Жодного припутня я більше не вполював… Це при тому, що зі злості я навіть впуляв у двох припутнів, які нерухомо паслися, приземлившись метрів 30 від мене. Патрони українського виробника, №5, в контейнері, звуження – напівчок, - все налаштоване на середній і дальний бій… Навіть пір’я не було на місці, хоча дріб рівномірно розпахнув землю в місці перебування голубів, здійнявши невелику куряву сухої землі. Вони просто взлетіли і спокійно полетіли – підранка не було. Я не міг повірити, що так може бути і в чому причина. Причина банальна – низька якість патрона. Щоб перевірити свою гіпотезу, наступного тижня докупив патрони Ріо №6 в контейнері. З цими патронами вподальшому у мене проблем уже не було.

У наступні вихідні я так само традиційно пройшовся вздовж ріки, проте качки не виявив. Щоб не мотати кола, вирішив зробити засідку біля високих верб на протилежному березі ріки – минулого разу помітив значне скупчення голуба у цих вербах, які після відгодівлі, ховалися від сонця і яструбів. Знайшов відповідне місце, під деревом, додаткового розправив плащ-палатку, щоб приховати свої рухи і став чекати голуба. Чекав довго, той час, в який голуби уже давно сиділи на вербах минулих разів – уже пройшов. Жодного голуба, як і льоту взагалі в той день не було. Мабуть голуб перед відльотом вирішив не віддалятися від полів і цілий день посилено харчувався… Через годину часу, коли вже вирішив приготувати каву і залишити це місце, почув знайомий шелест крил. Подумав – голуб, але ні – це качка вирішила приземлитися на ріку поблизу мене, зовсім мене не помітивши. Зробивши два кола, вона пішла на зниження чуть вище по течії, за цей час я звів рушницю, прицілився і вистрілив… Це була перша у цьому сезоні качка, доросла, що видно по дзьобу. Результат був, тому я нашвидкуруч приготував каву на річкових каменях, імпровізуючи есбітну піч, використовуючи сухий спирт, щоб уникнути диму, ще трохи почекав і тоді повернувся додому.

Уже в наступну суботу вранці скільки б я не ходив, нічого не вдалося вполювати. Голуба було багато, але на жаль, він літав дуже високо, не хотілося навіть витрачати дурно патрони. Ще раз спробував зробити засідку на голуба, але уже дещо дальше – ті ж верби, тільки місце більш віддалене від полів і села. Результату не було – окрім пари сойок, більше ніщо не висаджувалося поблизу на воду чи дерева. На поля йти було неможливо – в цей час агрокомпанія здійснювала кроплення полів з використанням хімікатів і гною свиней – будучи на відстані близько кілометра від поля – ледь витримував цей запах. Вкінці-кінців просто приготував собі красивий сніданок, відпочив і, поки кава готувалася,  назбирав трохи ягід калини. На цьому все.