Блог

В цей день вирішив прокласти маршрут по качкових місцях річки, там, де дві малі ріки зливаються в одну. Ідучи повз річку по березі, неподалік помітив примітивні для качки хвилювання води зі сторони протилежного берега. Коли качка відчуває людину, вона намагається приховатися під травою берега, яка звисає з нього, утворюючи трав’яні тунелі, по яких рухаються качки та всякі ондатри. Я пригинаюся і повільно підходжу до місця хвилювання, зняв запобіжник, приклав рушницю і під постійним прицілом в одну точку рухаюся ближче до перпендикуляру, бо розгледіти нічого не міг через звисаючу в тому місці над водою вербу. Підійшов, дивлюся, качка, ледь не вистрілив, не вірячи своїм очам – це ж каченя! Середина вересня, скоро зима, а плаває маленьке каченя… Я на мить розгубився, ну точно перехотів стріляти. Опустив рушницю, приглядаюся, раптом доросла качка поряд, - та ні, нема більше нічого. Дивлюся, воно бідне і дурне, думає, що сховається, якщо обернеться до мене задом. Щоб не тратити час, вирішую йти далі, ледь відійшов, воно злітає і полетіло, дурне, вперед, куди йду я. А я знаю, що попереду ще багато мисливців, ну, думаю, зараз влуплять… та ні, щось не чути вистрілів, певно недалеко сіло. Йду далі.

Вирішив спуститися і пройти трохи до власне місця з"єднання двох рік. Йду по воді вверх по течії, по дорозі зриває з звисаючих до води кущів плоди, глід, терен, маленьку шишку хмелю, гроно калини, річкової ожини. Дійшов до місця, розвантажився. Витягнув фляговий підстаканник, висипав плоди у нього. Пішов, позбирав сухі гілки та корені, що їх колись потоки води винесли на мілини обабіч берега. Грунт на місці, де маю розкласти вогонь, болотисто-вологий, ставлю спершу 4 кілка товстіших гілок, порозкладав довкола запали – купку тонких гілочок, купку товстіших і купку грубих дров. На березі позбирав трохи сухої трави, поставив на кілки, поблизу взяв жмут будякових одуванчиків (ті штуки, які особливо літають у період бабиного літа), поставив їх на суху траву і достатньо було однієї іскри огнива, щоб все зайнялося. Зверху також приставив сухої трави, тоді вже гілочок і справа пішла. Мав із собою сардельки, їх і пожарив, залив водою підстаканник, почав заварювати чайок. У чайку головне не переборщити із сильно-смаковими травами (плодами).

Якщо забагато кинути м’яти – буде морозяно-освіжаючі опіки в роті, якщо кинути хоча б дві шишки хмелю – буде також гострий смак, який до вподоби буде хіба гурманам. Підкріпившися, вирушив далі, вверх по течії другої річки, яка відходить далеко в поля. Йшов по воді, щоб якомога дальше бачити об’єкти на ріці. Тоді трапилась не дуже приємна пригода. Річка повертала, тому я не міг бачити, що знаходиться на воді далі 5 метрів, та й сонце світило мені в ліву сторону лиця, дещо осліплюючи мій погляд. Коли я поворот перейшов, здійнявся шум і зграя качок, які, як виявилося, сиділи попри берег у заводі під старою вербою, здійнялася в небо. Рефлекторно зняв рушницю, прицілився в єдину качку, яка суттєво відбилася від зграї (в зграю стріляти не міг, щоб не зробити підранків), вистріл і качка падає на берег. Все відбулося за дві-три секунди. Вилізаю з води на берег і починаю шукати здобич. Трава не досить висока.

Пройшло півгодини, а качки нема! Ну, думаю, підбив, впала, піднялася і полетіла далі. Та ні, не могла, точно впала каменем, бачив. Починаю вимальовувати траєкторії руху качки, знову залізаю у воду на місце, звідки стріляв, щось підраховую, на березі починаю шукати сліди крові, розширюю діаметр зони падіння, шукаю можливі шляхи, по яких качка могла повзти від місця падіння. Ніц. Вже думаю забити та йти далі, марна справа, нема. Та коли повертаюся до берега, бачу, в траві щось чорне маленьке. Підіймаю – каченя… Капєц, як досадно стало. Маленьке каченятко буквально на півтори долоні, мертве-мертвісіньке, ніби весело сміється напіврозплющеним оком. Здається, ніби воно померло з посмішкою, і клюв це ще більше підсилював. Злий, що так сталося, в думках про те, що мабуть, це те ж каченя, що бачив раніше, вирішую повертатися, настрій і так зіпсутий.   Це як на війні, відчуття такі ж, одна справа стріляти в дорослого, інша – в дитину. Ну, думаю, все, раз такий природній парадокс, що качка мала дві кладки за рік, вирішую трохи полишити полювання хоча б до кінця вересня. Якщо це полетіла щойно зграя малих каченят з качкою, то, навіть, якщо їх інші мисливці перестріляють в найближчий час – не хочу до цього долучатися. По дорозі мене ще рознервував яструб, який літав туди-сюди, з того всього і йому досталося. День, мандрівка так гарно починалася, а так погано завершилася.

… Наступні рази, після перерви, це було уже останні вихідні вересня, я обійшов увесь периметр території мого маршруту. Ні качки, ні голуба не побачив. Доведеться чекати жовтня, коли почне з’являтися перелітна качка. Ось це справді трофей – масивна жирна качка. А там уже і заєць піде, ну і лисиця. Жаль, я живу не в горах, там хоч качки нема, проте все решта перебором – навіть вовки взимку самі підходять до поселень. А в нас тільки заєць і лисиця і то зі своїми нюансами. Зайця майже неможливо вполювати вдень, надзвичайно рідко – вранці. Ніколи – ввечері. Вони вилізають з нір десь година 10-11 вечора, тоді йдуть посилено харчуватися на городи та поля, засіяні озимою пшеницею та ріпаком. До 3-4 години ранку вони починають повертатися в нори. Тоді ж виходить на полювання лисиця, проте молоду можна зустріти і за годину до настання темноти ввечері. Лисиця полює на зайців, очікуючи їх на лініях, які в середньому відмежовують територію прилеглу до села та лісу. Часто їм конкурують дикі собаки, які також намагаються вполювати зайця. Результатом таких нічних драм бувають навіть розірвані коти, які виходять в ліси та поля на своє нічне полювання на мишей чи для парування. Здоровенні сліди кабана на снігу нагадують, що вночі далеко в ліс заходити не можна, бо можна не встигнути залізти в темноті на велике дерево. Дикі кози зустрічаються дуже рідко, про їхню наявність вказують тільки їхні сліди.

Тож, поки що, поки не настав період полювання на пушного, слід чекати перелітної качки. Жаль, що осінь, як і зима проходять дуже швидко. І ще жаль, коли взимку майже немає снігу.