Блог

Неділя. Пополудні. Погода пасмурна, хмарно, вологий прохолодний західний вітер.

Чесно кажучи, я вирішив пройтися виключно через один інтерес, а саме: хотів знайти березову чагу.  Про неї багато пишуть, особливо різного роду соціальні пабліки по тематиці виживання тощо. Березовий гриб, не трутовик, власне наріст на березі – насичений багатьма корисними речовинами та мінералами. По логіці – це хвороба дерева. Глибше копнути – пухлина дерева, хвороба, яка в певному місці дерева починає розвиватися, утворюючи потовщення у формі наросту чи гулі. Це слабке місце просто витягує з усього дерева усі поживні речовини, фактично переганяючи крізь себе кубометри березового соку протягом років, фільтруючи і залишаючи у собі всі ті мінерали та речовини, які прагнуть отримати люди із березового весняного соку.

Пройшов всю ту ділянку лісу по моєму звичному маршруті, де ростуть берези, усіх їх передивився. Якщо чага - це хвороба, то значить берези у нашому лісі всі здорові. Жодного дерева із хоч найменшою підозрою на ту ж таки чагу.  А жаль. Може колись в іншому місці пощастить і знайду.

 

 

Ліс в цей час вражає. Птахи все ще паруються, виспівують. Деякі, як от ворон, тихо літають над моєю головою, слідкуючи за моїми діями – вони вже кладки охороняють.  Дерева все більше набрали зеленого покрову, трава на полі вже зелена.

 

 

Як завжди продовжую по маршруті збирати ресурси. В першу чергу помітив уже великі листки заячої капусти – її я особливо люблю, кислинку, особливо влітку, у спеку. Прихопив жменю із собою – частину до супчика, частину по дорозі жувати. Чомусь зараз заяча капуста дуже велика, окремі трилисники в діаметрі на всю довжину великого пальця, проте на літо їх розмір зменшується, підозрюю, що справа у кількості сонячного світла, зараз сонце ще недостатньо високо і довго світить, тому й рослини збільшують об’єм і площу для кращого фотосинтезу.

 

 

Для супчика назбирав ще квасу – його на полі під лісом повно, і трава ще не висока, щоб його заглушити з поля зору, також кислинка, дві жмені і є що жувати по дорозі. Снить я взяв просто для того, щоб показати, що її можна їсти, як і кропиву і лободу тощо, проте на смак це не впливає, тому взяв лише один листок.

 

 

Забув сказати, на полі відкопав невеликий корінь хреню, ось це справді прянощі для весняного лісового супчика. Корінь зберігає різкий смак, і ностальгічно нагадує про Великдень і писанки. Його добре натерти на уже приготований, трохи остиглий супчик, бо висока температура погіршує гострий смак. Окрім смаку хреню, часникового аромату ще додає черемша, яка ще не зацвіла. Зараз у неї великі масивні листя, смак і аромат уже не такі різкі, як були у молодих листках, проте до цвітіння їх достойно можна споживати. Буквально за 15 хв. набрав черемші на пів пакета для сміття. Вдома в цей ще пакет слід налити 50 грам води і замотати, щоб не було доступу повітря, поставити у холодильник і до появи салату на городах можна додавати до їжі ще декілька місяців.

 

 

Для лісового чаю інгредієнти не змінилися, це гілка ялини, квіти первоцвіту та медуниці, листки суниці та паростки малини/ожини. Звісно ж я очікував на чагу, проте не пощастило, обійдуся смачним трав’яним чайком.

Вогнище я зробив по формі заглиблення. Я базувався край поля у негустих кущах, дув поривчастий досить сильний вітер, тому щоб вогонь і розжарені вуглини швидко не згорали, краще викопувати неглибоку ямку, таким чином вітер розгорятиме дрова зовні, а розпечені вуглини опускатимуться у заглиблення в землі. Це дозволить і землі розжаритися, щоб берегти тепло для подальшого за печення картоплі і уповільнить вигорання вуглин. На дно ямки ставлю з десяток дрібних сухих гілок, щоб при розпалці вогню сира земля не сповільнювала розгортання труту. Зверху ставлю шмат березової кори, на який настругую дріб’язки знову ж таки березової кори. 

 

 

В цей час березова кора – найоптимальніший трут для швидкого розгортання в сирих умовах мокрої весни. Коли запалюється трут, зверху ставлю по дорозі зібраний пучок сухих ялинкових гілок, це дозволяє вогню підтримувати горіння навіть при дрібному дощі, адже смолу ялинки не так вже й легко потушити. Коли загоряються ялинковий трут, обставляю вогнище крупнішими дровами по квадратній формі. Вони одразу ж не загоряються, бережуть вогнище від вітру, проте насичують його повітрям через простір між ними, дозволяють спрямовувати вогнище у вертикальне положення попри вітер. За цей час у цей імпровізований вогняний колодязь підкидую дрібних гілок, щоб збільшити жар.

 

 

Так як я базуюся по кущах окрай поля (в лісі у нас «період тиші», законом охоронний режим зберігання тиші для спокійного проходження парування звірів / птиці), то дрова в основному – це не товсті гілки ліщини. Вони швидко загоряються і швидко згорають, тому їх слід постійно підкидати. Так навіть цікавіше, довго підтримувати вогонь.

Суп я собі готую з мівіни, спершу заварюю воду зі спеціями, додаю половину зібраної зелені (квасу, черемші, сниті, заячої капусти). Тоді вкидую макарони і коли суп приготується і трохи остигне, додаю другу половину свіжої нарізаної зелені + натираю зверху корінь хреню, все це перемішую і фактично відчувається і смак зелені і її кількість у приготованій та напівсирій формі.

 

 

Картоплю спечену на вогні їм обов’язково цілою, тобто із добре пропеченою вугільною шкарлупою – це корисно для шлунка і, кажуть, для серця.

Чесно кажучи картоплею в цей час зловживати не можна, переважно вона уже знаходиться у напів-пророслій формі і не вникатиму у біохімію, проте в цей період росту корінців картоплі у ній виділяється якийсь токсин, тому як і зі мною буває, годину-дві може відчуватися дискомфорт у голові і легке потошнювання. Не значне, так як вуглини спеченої шкірки картоплі сприяють частковому знезараженню дії токсинів.

Думаю, поки що до початку сезону появи грибів із лісовими прогулянками прийдеться попрощатися на користь риболовлі, попри те, що досі триває нерест, щука та окунь уже від нерестилися, що дає моральне право починати сезон риболовлі на даних хижаків.