Блог

Я 25 років прожив у місті, серед бетону і асфальту, проте, на щастя, жив на околиці міста, тому не був зовсім ізольований від живого світу. Та все ж хотілося жити серед природи повністю. Тато привив мені любов до природи, до рибалки. В дитинстві на літо приїжджав у гори в село до баби та діда, глибоко в Карпатських горах, де вчився різним гуцульським навичкам гірських людей. Спроби залізти далеко в гори без харчів змушували мене поборювати відразу від споживання різних плазунів, комах і рослин. У свій час пас корів та овець. Ех, ностальгія... Постійно в думках мрія повернутися туди, щоб жити, але поки що немає можливості. Може колись, на старості...

 

Зараз моє місце проживання – досить віддалене село, я б сказав, хутір, де все ще залишається живий куточок подалі від міської мертвої цивілізації.

 

З одного боку – ліс, довкола поля, з другого боку – невелика річка, де водиться риба.

 

Минулого року пробував щось садити на невеликій ділянці городу (2х3м). Починав із найпростішого: смородина, аґрус, ожина. Тупо брав молоді пагони, які ледь почали пускати бруньки і натикав їх у щойно розмерзлу весняну землю. Ожину садив з корінням,  саджанець передали родичі. Усе чудово проросло і почало рости (звісно ж невеликий відсоток з часом втрачався через недодогляд, як от підлив-посуха чи діяльність крота). До літа у мене з кожного посадженого пагона уже були молоді зелені пагони з листям, радості не було меж. Влітку усе почало заростати травою і глушити молоді кущі. День-через-день після роботи старався прополювати кущі від трави та бурянів. Не забував про підлив, хоча минулого року у нас був дефіцит питної води, тому доводилося економити. Виживали сильніші кущі, слабші (ті, які замість пагонів змогли пустити тільки зелені листя) поступово висихали, не мали сили рости. До кінця літа боровся з травою. В кінці літа кози сусідської бабки, яких вона вільно пускала по околиці, проникли на город і відповідно знищили усі мої насадження. Я не знав, що мав зробити з козами, але їй повідомив, що маю їх перестріляти. Вона хутком продала кози, але втраченого не повернеш. Зробив висновки – треба огородити. Всю територію (сад і городи) наразі не маю змогу огородити, потрібно близько 300 м. огорожі.

 

До слова, пробував садити тютюн сорту Вірджинія. Спершу садив на підвіконні у стаканчиках для розсади. Розсада виросла, пересадив на город. Частину щось зжерло, або жуки або слимаки, частину кроти підкопали, пошкодивши коріння. Проріс і виріс один тютюнець. Я його доглядав, підживлював, підливав – він мені дав хороші великі листки, які я взимку скурив, не знаю, зовсім не та Вірджинія, яку я купував для трубки. Тому висновок зробив такий, що тютюн – це зайве.

 

Ожина після кіз, зуміла відновитися, проте взимку дуже сильно пообмерзала і на весну довелося її майже всю зрізати.

 

Цього року, зваживши і все продумавши, я розробив дві ділянки для посадки смородини, йошти, позички, агрусу і малини. Планував ще посадити лохину (голубіку), але в моїй місцевості не знайшов саджанців для купівлі.

 

Розширив ділянку, скопав, прополов. Після перших весняних дощів, коли земля стала вологою, посадив саджанці (більшу частину взяв з минулорічних, знищених козами, кущів), пересадив. Вільні місця позатикав пагонами смородити, щоб проростали по аналогії минулого року. Перед цим всю ділянку застелив агроплівкою. По кутах закопав стовпці, по периметру прикріпив металеву сітку, зробив імпровізовану хвіртку. Насадив саджанці агрусу, малини двох видів та позички. Іншу ділянку поблизу будинку застелив агроплівкою і розсадив малину та ожину. Поки все цвіло – все було ок, коли почали достигати плоди, довелося і цю ділянку огороджувати імпровізованим живоплотом, щоб вберегти врожай від «голодних» людей.

 

Агроплівка унеможливлювала проростання і заростання ділянки бурянами. Проте коли потепліло і трави почали буяти, вони на деякий час підняли агроплівку, яка получилася якби вздутою. Я спершу топтався по плівці, давлячи і пресуючи трави, коли вони почали менше буяти, я порозставляв деревяні бруски і великі камені, які до літа траву опустили на землю.

 

Ріст моїх саджанців не був активним. З березня до кінця весни у нас дощ падав може 2 рази, який тривав довше аніж 5 хвилин. І городину і мої саджанці доводилося щовечора підливати з вкопаної у землю вагонетки, у якій колись замішували вапно. Усе росло дуже повільно, фактично на рівні життєздатності.

 

З початком літа почався сезон дощів і все просто на очах вистрілювало, почало рости і цвісти. Звісно ж, затримка у розвитку була суттєва, проте результат це все компенсував.

 

Ожина розрослася фактично із землі, з кореня, адже була перемерзла взимку і на весні всохла повністю до кореня. Плоди ожини цього року були чисельні і відповідно до невідомого мені сорту – дуже крупні, родила до першої хвилі похолодань (0 градусів) до середини вересня. Після похолодань плоди ставали вже кислі і гіркуваті.

 

Малина розрослася до кінця літа і вже від літа до листопада приносила постійний врожай. Правда, як і з ожиною, була суттєва пауза у врожайності з середини вересня, коли почалося похолодання, проте уже від жовтня усе компенсувала з надлишком.

 

Аґрус також сильно виріс і сформував великі кущі, проте, все, що отримав від 4 кущів – це одну величезну ягоду ягрусу. Можливо, він не мав сили вродити за один рік життя з саджанця.

 

Смородина трохи вродила, але не багато, по декілька грон на кущ, тому що вся сила куща пішла у ріст нових молодих пагонів. Як і з агрусом, сподіваюся врожаю на наступний рік.

 

Йошта розрослася занадто сильно, вже трохи пожалів, що її насадив. Цього року вона не вродила взагалі, а наступного року залишу може тільки два кущі, інші знищу на користь малини або лохини.

 

Позички був один кущ, він досить не погано був вродив як на перший рік, небагато, але декілька грон великих ягід порадували мого синочка.

 

Власне, вся ідея розсадника (як я його називаю) і полягала у вирощуванні «вітамінів» для дитини, таким чином мій син чине щодня наїдався малиною до листопада, ожиною до середини вересня і смородиною та позичками до кінця літа. Попри це, вітамінами ми забезпечувалися також лісовими ягодами: суницею, лісовою малиною та ожиною, благо, ліс у 10 хв. ходьби від дому.

 

Наступного року, як роздобуду омріяну голубіку, може на метр розширю площу свого розсадника.

 

Треба буде зробити деревяний живопліт, бо як показала практика, попри те, що агроплівка рятує розсадник від бурянів, високі і повзучі трави проникають через отвори металевої сітки і їх ще важче позбутися, не пошкодивши тонкої сітки.

 

Ще добавлю декілька слів про свій досвід виноградарства. Рік тому весною посадив два сорти винограду. Вони не погано розрослися. Попри те, що добре накривав на зиму, вони не витримали сильних морозів і один виноград частково всох, інший – майже повністю. Тому цього року один ріс уже з минулорічних пагонів, а другий від основного пагона заново відроджувався. Перший цього року дав багато грон, проте на кінець літа я зумів скористатися і дати дитині тільки одну ягоду тільки з одного грона – всі інші не зав’язалися повністю, а ті ягоди, які зав’язалися – почорніли і вкрилися пліснявкою. Згодом я вичитав, що «випендрьожні» (я їх тепер так називаю) виногради потребують не тільки утеплення взимку, але й «хімії» влітку. Мало того, причиною незначного зав’язку ягід став той невідомий мені факт, що природно ці сорти винограду не запилюються, їх слід вручну запилювати від якогось іншого сорту винограду. Таким чином я вирішив наступного року зрізати посаджені виногради і посадити новий виноград – від старезного і засихаючого винограду візьму пагони і їх посаджу з весни – це сорт такого злегка червонястого дуже смачного винограду, який я дуже смакую і мій син також. Цього року з весни я пробував відновити старий виноград, але він уже настільки підсох, що вродила тільки одна довга лоза. З неї я і візьму пагони у січні і поставлю у воду вдома, щоб до весни пустили коріння.

 

Ще посадив був цього року третій виноград, він сортовий, але не «випендрьожний» і цього року мав всі шанси розростися, якби його не знищили кури. Я його обгородив, але навряд чи молодий відновлений пагінець витримає зиму – сподіватимуся, що наступного року він хоч і з «нуля», але піде у ріст.

 

Хотів мати невелику лозу, яка б давала великі грона, а не вийшло. Тому реінкарную старий виноград і він у мене буде для врожаю. А попри нього буду садити випендрьожні виногради і вибирати, який менш вибагливий і приносить плоди і такого залишати, а ті, які вибагливі і маже не родять – зрізати.

 

Також посадив топінамбур, колись у дитинстві мої батьки, маючи невеличку грядку поблизу багатоповерхівок у місті, його садили попри край грядки – ми його куштували. Тепер посадив і собі в селі, два роки тому. Минулого року він був ніякий, декілька бульби і все. Цього року він дуже розрісся, тому наступного року треба буде вже слідкувати за його популяцією і на осінь зайві коренеплоди відбирати на харчування, щоб не було як із хренем, якого позбутися не можливо.

 

Можливо, якщо хтось це читає, щось порекомендує, щоб можна було б посадити щось кущово-ягідне і не вибагливе до нашого клімату?