Блог

«Полювати на «перо» у грудні те саме, що полювати на ведмедя взимку» - з таким гаслом в підсвідомості я змушений щосуботи вирушати в угіддя, знаючи наперед, що розраховувати щось побачити чи вполювати – така ж ймовірність, як надибати «шатуна». На жаль, «пушина» доступна для полювання тільки по неділях, а так, як у неділю я можу собі дозволити полювання тривалістю максимум до 2-х годин і то після обіду, на жаль, все полювання зводиться нанівець.

У суботу я можу собі дозволити походити-посидіти від 12 години до пізніх сутінків, обійти усі маршрути, які мене цікавлять, втомитися і зробити повноцінний привал, без поспіху.

Цього разу погода була зовсім не грудневою. Світило сонце, співали птахи весняним співом, погода була зовсім теплою і таки весняною. Походивши вздовж двох річок, не знайшовши будь-чого, що могло б бути об’єктом полювання, я зупинився на березі однієї із заплав, де влітку одного дня мені пощастило натрапити на кльов карася. Місце мальовниче, витоптане, збереглося літнє «сідло» з дерев, де можна сидіти і розкласти речі. Короче, поринувши в ностальгічні спогади, мені раптом дуже закортіло порибалити. Імпровізувати довго не прийшлося: я завжди з собою ношу «риболовну» капсулу з мотком волосіні, декількома свинцевими грузилами і гачками. Вирізав довгу вербову лозу, більш-менш рівну, до волосіні прив’язав гачок, прикріпив грузило, інший кінець волосіні прив’язав до вербової вудки. В якості поплавка вирішив вирізати невелику суху вербову гілку, до 10 см. Прикріпити імпровізований поплавок до волосіні вирішив за допомогою тонкого відрізка свіжої вербової кори – вона міцна і еластична. Вирізав у нижньому кінці поплавка «канавку», в яку і намотав вербову смужку, зав’язав двома вузлами і все, міцно і надійно. Як виявилося пізніше, вербова смужка під дією води ще більше затягнула вузол, зробивши його міцнішим. Вудка получилася чудовою, прямо, як мої перші вудочки з ліщини, коли я починав рибалити в дитинстві. Єдиний і значний мінус такої вудочки – це її вага. Свіжа, сира верба довжиною більше двох метрів є досить важкою, але в таких умовах головне щось зловити, а не ловити кайф від тремтіння вудлища від найменших порухів риби у воді. В якості наживки я використовував хліб з канапки. Закинув, переконався, що поплавок не потонув і його видно, зафіксував на рогачах свою вудочку і вирішив зайнятися розведенням вогню для приготування кави з канапкою.

І знову ж таки, для розведення вогню я вирішив використати стружку верби так, як це був єдиний сухий ресурс довкола мене – верба і поодинокі кущі глоду. Заодно вирішив перевірити взаємодію огнива із вербовою стружкою. Для цього знайшов суху гілку верби, ножем очистив її від кори, нашвидкоруч нарізав дерев’яну стружку, так і залишивши її на гілці, щоб не розліталася під час висікань огнивом. Скажу відверто, це не кора берези, але це чудово працює! Не більше десятка висікань і стружка зайнялася. Правда, вже після 5-6 висікань один кінчик стружки загорівся, але швидко потух, але опісля зайнялась середина стружки, яка змогла запалити весь пучок. Я завжди перед тим, як запалювати трут, приготовляю пучок тонких, сухих гілок, які повільно опускаю над горілим трутом, щоб не погасити останнього і щоб загорівся пучок гілок. Цього разу було так само, тільки підпалювати пучок гілок слід було в рази швидше – на відміну від довгого кіптявого горіння березової кори – верба вигорає швидко, тому я одразу ж накрив вогонь сухими гілками, які вмить загорілися. Підкидаючи щораз більші вербові дрова, які були під ногами, я час-від-часу вдивлявся на вербовий поплавок – а він не рухався. Коли у вогні з’явився достатній жар, поклав у вогонь кружку-казанок для кип’ятіння води, вирізав вербовий шампур і нанизав на нього свій класичний шашлик – порізану на шматки канапку у черговості хліб-ковбаса (шинка), таким чином жир, який виділяється з м’яса, просочує хліб, який дотикається до м’яса і робить з нього дуже смачну міні-грінку.

Попиваючи каву і смакуючи гарячим і смачним «шашличком», я спостерігав за поплавком і за небом і всім навкруги. Природа красива, - сіра і безбарвна зима без снігу в цей день виглядала досить пристойним літнім днем, сонячним і теплим, от тільки риба не хотіла клювати. Пошук черв’яка закінчився даремною тратою часу, як варіант, нанизав шматок печеної ковбаси з канапки – думав, може хоч раки не зимують, але поплавок ніхто не ворушив. Мабуть, попри теплу погоду, риба все одно перебувала десь на глибині, а може хліб її зараз не смакує? Вкінці-кінців, намотав всю волосінь довкола вудлища, зафіксував гачок у кору верби і встромив вудку в намул у воді, готова вудка буде рости і можливо, мені ще колись пригодиться. Сьогодні для мене верба ставала в пригоді у різних функціональних варіантах: вудлище, поплавок, мотузка, шампур, трут, дрова, рогач, - тому я іронічно назвав цей день вербовим ;)