Блог

В останню неділю року вирішив піти до лісу, щоб відсвяткувати «бушкрафт-корпоратив» і завершення сезону полювання.

Погода казкова, снігу за два дні нападало вдосталь, що надало вихідним дням справді святкового настрою. Товщина снігу на полях в середньому сягала 20 см, в окопах та бороздах вище колін, але завдяки стабільній морозяній температурі, сніг був рихлий, не мокрий, що дозволяло легко просуватися вглиб лісу на велику відстань.

По дорозі до місця привалу оглядав лісові стежки на предмет звірячих слідів, проте натрапив був тільки на один нещодавній (ранковий) слід лисиці, яка прямувала в протилежну сторону від мого маршруту. Щоб не гаяти часу, продовжував пошуки свіжих слідів, проте їх так і не було.

Прийшовши на місце, вибрав собі ділянку між двох густих сосен, які б захищали мене від снігу. Ногою провернув сніг, склав трісочницю, розклав своє спорядження і інгредієнти «святкового столу».

Слід сказати, що так сталося, що я за все життя жодного разу не смакував глінтвейн, тому ідея забадяжити цей зимовий напій не покидала моєї голови ось уже тиждень. Будучи на роботі, скуповував необхідні складові, хоч і нелегко у нас їх знайти. У супермаркетах інгредієнти відсутні, проте товариш підказав точку на базарі, де можна було купити палички кориці та гвоздику. За день до вилазки в ліс, придбав хороший апельсин і свіжий імбир. Вино мав магазинне, сорту Мерло, чесно кажучи, трохи переживав, чи воно натуральне чи порошкове, перевіряти не став, щоб наперед себе не розчаровувати, проте, як виявило згодом, воно таки було натуральне.  Цукор завжди ношу із собою, без нього не можу жити, тому кава чи лісовий чай на природі завжди смакую із цукром.

Отже, інгредієнти:

• Палички кориці
• Гвоздика (сухі бутони)
• Свіжий імбир
• Апельсин
• Цукор
• Вино напівсолодке

Це не рецепт, це те, з чого я робив свій перший глінтвейн.

Розпалити вогонь взимку не складає проблеми, проте слід обережно ставитися до труту, який може швидко підмокнути знизу на снігу чи просто набрати в свою місткість снігу, а може й бути присипаним снігом зверху від падаючого снігу з неба чи з дерев, яких ворушить вітер.

В якості труту я завжди з собою ношу торбину з корою берези: це і тверда кора (яку я використовую у несприятливу вологу чи вітряну погоду, що дозволяє корі деякий час інтенсивно горіти, осушуючи і запалюючи мокрі тонкі гілки дров), так і смужки тонкої плівки кори, яку заготовляю кожної зими собі на запас на наступний рік (взимку тонка плівка зовнішнього шару березової кори під дією морозу сама відстає від кори, легко знімається цілими пасмами). Достатньо 2-3 висічок огнива, щоб запалити березовий трут, який я перед цим поміщаю на платформу тонких гілок, щоб ізолювати трут від снігу і щоб, після загорання, цими ж гілками перемістити вогонь до трісочниці.

Так, як я перебував у сосновому молодому лісі, в якості дров використовував сухі нижні гілки сосни – вони враз підхопили вогонь і почали інтенсивне горіння. Коли вогонь розгорівся, я навіть не струшував з гілок сніг – кидав так, смола сосни надає дровам більшої горючості так як являється горючою речовиною, тому дрова із хвойних дерев мають неабияку перевагу в горінні в умовах снігу чи дощу.

Розкочегаривши свою трісочницю, поставив на вогонь збоку з вітряної сторони кружку-казанок із вином та інгредієнтами (все помістив одночасно) і свій армійський казанок для приготування мівіни. Робив усе по припису, не дозволяв перегрітися глінтвейну, час-від-часу, помішував вариво гілкою. Так варив близько 15 хвилин, коли вогонь в трісочниці в ділянці під казанком інтенсивно спалахував, підсипав у вогонь трохи снігу, щоб не допустити перегрівання напитку. Ох, який же це чудовий напій! Після того, як перелив глінтвейн у куксу, ще перед тим, як посмакувати, був приємно здивований насиченим, але не змішаним, ароматом всіх складових, тим більше, на вогні, адже все приготоване на вогні набагато смачніше, ніж на газі чи електроплиті. А смак, то взагалі бімба! Я зовсім не любитель вина, але в цей напій я закохався. Витончений аромат, який зливається з духмяними смаками складників, прям, зачаровує, а романтика зимового лісу підсилює насолоду від п’янкого смаку та аромату гарячого напою. Зимова лісова тиша дозволила заглибитися в себе і поринути у спогади, пригадати цей рік приємними і негативними спогадами, зробити висновки, провести переоцінку цінностей та окреслити базові плани на наступний рік. Власне, ці роздуми вкінці кожного року з’являються, проте концентруються в якийсь момент, тому слід знайти час для такого моменту, в тиші і спокої, щоб це переосмислити і зосередитися без шуму побуту та соціуму.    

Для приготування м’яска я  підкидав у вогонь знайдені неподалік дрова з гілок вільхи, щоб не ходити у пошуках твердіших порід дров. Не хотів обсмалити сардельки і шинку коптявою згорілої соснової смоли. Коли вогонь вигорів, на жар помістив м’яско, допив свій лісовий глінтвейн, залишок напою перелив у бутилку, що вдома прикрасити вечір – змушений був випити все до кінця, бо помітив, удома, в теплому середовищі, він починав пускати бульбашки, якби бродити, значить вино натуральне, під дією цукру бродило? Чи бродило під дією апельсину, імбиру у вмісті? Не знаю.

Коли все було спожито, я склав в рюкзак спорядження і вирішив ще трохи пройтися лісом і полем у пошуках мишкую чого лиса чи просто свіжих слідів. Але лиса не було, а в лісі, як виявилось, кожна 50 м. під дубом чи ялинкою стояв мисливець, певно, загонка, щоб не мішати, зрозумівши, що ні зайця, ні лиса мені не зустріти, я повернувся додому. На цьому і закінчився сезон.

Радісних всім свят і щасливого Вам нового року!