Блог

Це найважливіший день у році кожного мисливця – день відкриття сезону. Патронтаж набитий, рушниця вкотре вичищена, змазана, зачехлина, рюкзак споряджений)) Але я вирішив започаткувати традицію відмовитися від святкування відкриття, тому у 2017 році я сидів удома. Ну, не подобається мені це свято, по єдиній причині: зброя і алкоголь в руці українця, це як мавпа з гранатою і мені було достатньо 3 випадків, коли чудом не трапились нещасні випадки з моїми знайомими. Тому почав я полювання не у суботу, а в неділю. Погода була найкращою, яка може бути – хмарна, тепла, суха, без дощу і сильного вітру. Пішов я після обіду, щоб тамтешні мисливці, які з суботи на неділю ночували, повернулися додому, а це додатковий плюс щодо конкуренції, відповідно, дичина після бойні ранкової зорі трохи заспокоїлася і поверталася назад. Пройшов трохи вздовж річки, підняти нічого не вдалося, підстрелив молодого яструбка, який борзо наді мною кружляв, вирішив під вечір засісти в засідку, мав з собою розкладне кріселко, пихкав люльку, любувався природою. У нас невелика річка протікає повз декілька сіл, тому часто моєю тактикою передвечірнім льотом (я полюю до півгодини після заходу сонця) є сидіти у засідці і слухати, звідки будуть стріляти мисливці з того чи іншого села вздовж річки і тоді орієнтуюся, що скоріше за все з того боку зараз можуть вилетіти качки. Цього разу так не було, пострілів не було чути, але близько 9 години вечора дві качки почали переліт, тому я мав можливість одну вполювати. Літні качки легкі, один постріл – і качка падає. Адреналін та почуття задоволення зашкалюють, адже відкриття вдалося, настрій – найголовніше.   

 

Літніми днями улюблені заняття у мене чергувалися дуже комфортно, вихідні – полювання, день-два – рибалка, день-два – похід по гриби.

 

Деколи на полюванні вдавалося знайти більше грибів, ніж у лісі, адже ближче під осінь кількість опадів зменшувалася, у лісі гриби зовсім пропали, окрім лисичок, а на полях, де я полюю, попри ріки, на низині, там було досить волого, деколи болотисто, відповідно, там рясно росли червоняки і величезні печериці.  

 

Основним об’єктом полювання для мене була качка, так як голуба-в’яхиря було досить мало (популяція катастрофічно зменшилася по причині масової вирубки прилеглих лісів, де зазвичай гніздяться дикі голуби). У 2016 році було навпаки, більше голуба, мало качки. Качок цього року було дуже багато, так як ми, місцеві мисливці, почали активніше братися за хижаків. Були декілька своїх виводків і в основному – залітні, з районів поблизу, де поспускали ставки. В період сильних дозів, коли вода підіймалася на метр-півтора, зліталися не знати звідки ще більше качок, правда стріляти їх треба було дуже обережно: мав один раз випадок, підстрелив качку саме над річкою, вона впала у воду і я, не зважаючи на чоботи по пояс, витягнув її з води десь через 150 метрів вниз по течії.

 

Скажу відверто, окрім цільових вистрілів по дичині, іншої практики тренування у стрільбі у мене немає, так як приходиться берегти дорогі магазинні патрони і стрільбищ як таких у нас нема. Тому кожен вистріл я роблю дуже делікатно та уважно, якщо дичина дальше 30 метрів, не стріляю. Фактично кожен мій вистріл по дичі і є моїм тренуванням, благо, я ж починав полювання із помпової рушниці Hatsan Escort MPS (бажання володіти зброєю у мене появилося швидше, аніж бажання полювати), тобто 12 калібр, циліндр і ствол 51 см, приходилося виробляти рефлекторику стрільби з підходу, щоб наблизитися до качки на відстань до 20 метрів (робоча відстань стрільби з такого стволу). Вже другий рік я полюю з напівавтоматом TARGET 15-87 у пластиковому виконанні, 12 калібр. Дуже легка рушниця, чим вона мені найбільше імпонує. Звісно ж бюджетний варіант, але для початкових навиків та досвіду стає, хоч і починає уже розсипатися)) маю на увазі:

 

• В перші часи стріляв напівмагнумськими патронами Ріо №3 – це помилка для бюджетних стволів, адже з’явилася перша «сипь». Перестав їх використовувати – стволи тримаються нормально.
• В кінці сезону 2017 року відвалилась антабка на прикладі (трісла).
• Після намокання (дощ, роса) слід в той же день висушувати і змащувати, інакше з’являється багато ржавчини.
• Після розбірки для чистки деколи буває, що при стрільбі не подає другого патрона, тому доводиться вручну перезаряджати. Повторне розбірказбірка виправляє ситуацію.
• На око протираються краї та корпус металевих деталей та корпусу.

 

Поки що інших дефектів не виявив, для мене поки що добре, що стріляє влучно і легке в носінні. Спершу рушниця низила, довелося ставити додаткові пластини-випрямлячі висоти ствола відносно прикладу, щоб підняти ствол. Це виправило ситуацію. Проте згодом, коли мав можливість стріляти з рушниць товаришів, зрозумів, що низять усі рушниці в мене в руках. Як виявилося, я з часів школи ношу сумки через праве плече, тому воно у мене деформоване, досить таки нижче по рівні за праве плече і більше виступає вперед. Але нічо, пластини допомогли і тепер я майже не промахуюся при стрільбі по дичі. Рушницю свою дуже люблю, хоча по собі відчуваю, рано чи пізно мені доведеться перейти на снайпінг і придбати карабін, щоб сидіти годинами в засідці і спостерігати за великим простором, адже часто бувають моменти, коли дичина є, але дуже далеко, та й взагалі, я до тепер полюю тільки на дрібну дичину, а кози і кабани для мене – не цікаво, мені і зайця забагато, щоб його освіжити і потім самому з’їсти (домашні дичину не їдять), хоча хлопці ходять, запрошують, але то поки що не моє.

 

Робочими набоями для мене цього року були фірми Ріо та Вінчестер. Номери від № 7 на перо, до №5 на перо. Деякий час я морочив собі голову щодо відношення «дульне звуження – контейнер/без контейнера». Найоптимальніший варіант,  який я вибрав для себе – це звуження «напівциліндр» і контейнерні або напівконтейнерні набої (мені дуже сподобались патрони Вінчестер №5 напівконтейнер, вони рятують від «майже промаху» чи «недовипередження». Не люблю черговість вистрілів, тому стараюся стріляти тільки один раз: попав-не попав, хіба що якщо бачу, що попав, але підранок – тоді ще раз стріляю. Це і економить патрони і береже дичину.

 

З серпня качку б’ю №7, потім ближче до осені-зими №5. Голуба б’ю виключно №5, тому що вони якісь броньовані і зразу ж не падають.  

 

Куропатку почав стріляти у листопаді-грудні, коли вони «жирком покриті», а не «кістлявих горобців» у жовтні номером 7.

 

На зайця почав застосовувати таку схему: перший патрон у патроннику №3, потім у підствольному магазині два патрони №00, це щоб першим вистрілом на невеликій відстані максимально більше дробинок потрапило у зайця, а потім, коли він тікатиме, доганяти на більшій відстані крупнішим дробом. Можна спорити, але мені це виглядає оптимальним варіантом, хоча я взагалі за весь сезон зумів взяти тільки одного зайця, більше зайців я не зміг підняти, якщо не враховувати декількох, що піднімалися метрів за 50…

 

Бачив диких кіз, благо, цього року їх було трохи більше, аніж у попередні роки, проте і цього року не обійшлося без браконьєрів. Наприклад, чув, як за метрів 300 місцеві влаштували бойню, нарахував близько 15 вистрілів, а вони мене через тиждень переконували при зустрічі, що вистрілів було тільки два і тільки по козлику. На власні очі я цього сезону бачив дві мертві кози, яким було уже по 2-3тижні від смерті, судячи по запаху, правда, дикі пси їх не розтягнули, тому фактично цілими і гнили з шкірою, шкода... Знаю людей, які запевняють, що б’ють кіз дробом №3-7.

 

З собачками у мене трохи легше, принаймні по угіддях вже не бігають. Була тільки одна зграйка необережних, певно зальотних, трохи пригостив їх №00. А так-то в моєму селі собак море, просто нема як пройти. Місцеві алкашики і бабульки їх підгодовують, тому вони і тримаються села і сильно плодяться. У селі не постріляєш, тому ніхто їх не чіпає. Не знаю, як інші, а я чекаю рецидиву, може курочку мою хтось з’їсть, може ще щось… Не люблю я собак і все.

 

Дещо вдалося почистити угіддя від яструбів (перепелятників і тетерев’ятників, останніх дуже багато). Десь влітку вони декілька разів робили непонятні маніпуляції у повітрі, типу як лелеки, збиралися в одну зграю і піднімалися до неба, може молоді виводки чи що, не знаю, на рибалці мав можливість розглядати. Так тоді я штук 30 нарахував яструбів-тетерев’ятників, чи це були всі чи частина – не знаю, але і цієї цифри забагато. В нас кругом аграрні компанії сіють пшеницю, плодиться багато мишей, відповідно збільшується популяція яструбів, лисиць. На зиму яструбів стає менше, певно відлітають на південь, та й більш обережні – стріляти дуже важко.

 

Качки стрілялися аж до зими, по мірі їхньої появи, більше одної за день я ніколи не стріляв, по-перше, може таки відродяться у нас качки і наступного року буде ще більше, по-друге, не люблю я чистити качку, теща чистить, тому більше однієї качки додому не приношу, не наглію. Голуба багато не було, тому по мірі можливості деколи вдавалося побачити і постріляти. Куропаток не стріляли, берегли ближче до зими, але приїхали якісь «нехороші люди» і нашим куропаткам влаштували бойню, люди нарахували близько 60-ти вистрілів. Ми їх годуємо, хижаків вистрілюємо, а тут халявщики підвалили. Це, до речі, одна із ключових проблем поняття «УТМР» - це право безпрєдєльнічати і покривати браконьєрство, але цій темі я ще присвячу окрему публікацію. Одним словом, наступного року будемо пильними і полюватимемо на зальотних козачків.

 

Але декілька зграй куропаток ще було, тож ради інтересу і запіканки декілька курочкок взяв.

 

Згодом, взимку, коли випадають сильні сніги та в морози, ходжу в ліс та по полях, підсипаю куропаткам пшениці, щоб не голодували. Приємно не тільки брати з природи, але й вкладати в неї.

 

Цього сезону з лисом у мене не склалося. Снігу довго не було, до середини січня, а без снігу лиса вдень з лісу не виманеш, особливо якщо щодня в лісі рубають дерева. Коли є сніг, я помітив, лис стає менш обережнішим і голод заставляє його виходити з лісу вранці і вдень після 15-ї год. на мишкування. Але цього року жодного разу лиса я не бачив, хоча простоював довгі години в засідках на полях попри лісову смугу, де лис найчастіше раніше зустрічався. Наступного року планую взятися за лиса серйозніше і купити манок, пробувати його дурити.

 

Мій сезон полювання завершився вкінці січня, тобто зайця шукати я перестав після нового року, відчував, що з теплою зимою зайці почнуть швидше гонитися. Як факт, знайомий підтвердив, що добута зайчиха 07 січня мала в собі ембріони зайця завбільшки з грецький горіх. Слава Богу, мені жадібність не дозволила брати гріх на душу, тому попри нечисленні виходи в січні я орієнтувався виключно на лиса, ну і на яструбків із собачками, так і називаю цей період – санітарний сезон. А товариші товкли зайця до кінця лютого, не знаю, чи зайців чи зайчих – не признавались, але в кожного своя моральність поведінки. У нас в Україні одвічна криза, люди зголоджені і одночасно зажерливі, ця риса характеру у нас ніколи не відніметься.

 

Вперше мав змогу спостерігати за вальдшнепом в сезон полювання (раніше бачив їх тільки весною). Жодного разу не стріляв, поки усвідомив, що це вальдшнеп, він уже був далеко. Дуже прудкі, хитрі і обережні. Але нічого, спостереження дало свій досвід, наступного сезону буду вже орієнтуватися, де вони найчастіше засідають, як злітають і т.д.

 

Найбільше жалію, що не маю екшн-камери, описати словами ті ситуації, пригоди та пейзажі, які доступні тільки мисливцю – неможливо, це треба або особисто побачити, або знімати на відео, це казкові миті таємничого лона природи, які дозволяють поринати ніби в інший світ – світ краси, тиші, світ дикої природи. Саме тому справжні мисливці так цінують кожен вихід на полювання – це не можливо зрозуміти – це треба пережити.