Блог

Власне, виходів у мене було два. Перший день я присвятив металопошуку, чи як я це заняття називаю: аматорська археологія. Вона дозволяє аналізувати знахідки і формувати уявну картину історичного побуту і життя предків. Розуміти, де найчастіше ходили в часи Австро-Угорщини, Польщі, СРСР і при незалежності України, де відбувалися бойові дії в часи війни, а де найчастіше полювали мисливці. Як би там не було, але щодо алкоголізму нашого народу – тут всі факти (артефакти) вказують на те, що пили і п’ють українці всюди і завжди, навіть у найбільш диких місцях лісів чи полів. Якби я збирав весь знайдений «шмурдяк» і зберігав, то відкрив би приватний музей, присвячений славному українському алкоголізму. Але, на жаль, цей «шмурдяк» забирає багато нервів, сил і енергії, адже хочеться перевіряти кожний сигнал металошукача, тому в основному це приємне заняття часто приносить розчарування. Не виключенням став і цей день.

Мав за мету перевірити місце в лісі, де масово ростуть білоцвіти – місце постійного скупчення людей весною. Це була остання ділянка лісів в околицях мого села, яке я ще не обстежував, тому вирішив перевірити до початку сезону цвітіння білоцвітів. На жаль, єдиною знахідкою, окрім «шмурдяка», стала монетка пізнього «совєту», досить таки вбита номіналом 2 коп.  Продовжив пошуки, час-від-часу попадалися щось схоже на пулі від патронів у дуже деформованому стані. На одній ділянці лісу викопав 6 свинцевих шрапнелей, міг накопати більше, але втік звідти – сигналів однакових багато, а свинець копати не мав особливого бажання, та й час піджимав. Вирішив повернутися до своєї халупи і розпалити вогонь, по дорозі викопав дві гільзи і нашу монету 25 коп, погнуту, мабуть, трактором.

Прийшов на місце, розклав свою лучкову пилу і нарізав трохи сушняку для вогню. Заодно зрізав полінце канадського дуба для «творчості». Розпалив вогонь огнивом з березовою корою, поставив воду на вогонь для кави і, взявши до рук топірець, вирішив зробити щось типу дерев’яної вази із заготовки з канадського дуба – якраз в яру, де я маю укриття, почали розцвітати білоцвіти – тут вони швидше цвітуть, аніж в лісі. Фантазія в голові вимальовувала враження дружини, коли б я їй приніс зроблену вручну дерев’яну вазу із квітами, але не там то було…

Топориком надав вазі приблизну форму, ножем почав округлювати і згладжувати виступи. Кава тільки закипіла, як форма була більш-менш готова. Тому я одразу ж взявся за клюкарзу – її я на днях тільки отримав по пошті, тому аж руки свербіли її випробувати. Це мій перший фігурний інструмент для обробки деревини, до того я мав справу з звичайними прямими стамесками, але виключно для побутових цілей. Перед замовленням мав дилему у виборі між клюкарзою і ложкорізом. Переглянув відео, фото, почитав дещо. Вирішив, що клюкарза універсальніша – нею можна вирізати глибокі отвори – щирокі і вузькі, як от люльки для куріння, її краще тримати в руках у різних «позах» і варіантах, і взагалі, вона як інструмент, мені дуже сподобалася і саме ця, яку я і придбав (Beavercraft 14 мм). Як виявилося, я не помилився, взявши в руку, я зрозумів, що це те, що треба. Справа пішла. Правда, не так, як хотілося, але йшла. Шар за шаром, тонкими смужками я почав знімати першу стружку, щоб сформувати орієнтир і контури отвору… Я настільки захопився новим заняттям, що не помітив, як допив каву.

Після перекуру я якби прозрів – за півгодини часу я «зняв» до 1 см шару деревини! Часу ще було достатньо, але ж як мене почала боліти рука, яка півдня махала металошукачем, а тепер ще ріже «майже дуб». Порахував, що для того, щоб завершити цю вазу, мені потрібно працювати 5 годин у тому ж темпі без перестанку, мозок ще щось намагався думати, але рука сказала: ні. На цьому все, зібрався додому, прихопив свою «заготовку», вирішив, що буду її потрохи вирізати на наступних виходах на природу, змирився, що це довгостроковий проект і що не так воно і легко «вразити» дружину))

На жаль, я затупив, тому що не маю достатніх знань про деревообробку. Прийшовши додому, залишив її у теплому місці, де вона за добу підсохла і, відповідно, потріскала настільки, що можна було її одразу ж викидати у піч. Треба було її залишити на дворі, при холоді і вологості, думаю, повільне висихання не знищило б так цю «вазу в зародку»…

Наступного дня я вирішив змінити середовище відпочинку і вирушив до ріки з надією зловити раків. Рівень води в ріці істотно піднявся за рахунок танення снігів та дощів. Знайшовши місцину під крутим берегом, я осівся, закинув рако ловку і вирізав гілку прибережної вільхи з надією згаяти час щось вирізаючи. Час-від-часу перевіряв рако ловку, проте, на жаль, жодного раку впіймано не було – це мій перший досвід ловлі раків (буквально місяць тому придбав першу рако ловку) і другий вихід на ріку з нею, проте розумію, що раків вартує шукати аж весною.

У мене не було жодних ідей, уявних макетів, проте вирішив зробити ложку – почати набувати практики у цьому ремеслі. З діаметру гілки я сподівався зробити хоча б чайну ложку, проте після години вирізання форми ложки я зрозумів, що це справа дуже ювелірна і деревина не прощає помилок, як от сильнішого натиску, швидких рухів ножем, намагання відрізати більшу частину деревини, щоб було швидше тощо. Тому вирішив зробити «те, що вийде», а потім, якщо воно дозволятиме деталізувати, поглибити, звузити грубі контури, продовжити роботу. Після того, як заготовка була готовою, я взявся за клюкарзу, щоб зробити поглиблення в ковші. Чесно кажучи, був приємно здивованим легкістю вирізання поглиблення у вільсі, на відміну від попередньої ідеї з канадським дубом. Коли завершив із поглибленням, вирішив оцінити ложку в загальному вигляді, підрізати рукоятку, зробивши тоншою по середині, ще трохи поглибив ковш ложки, залишивши трохи запасу, - боявся, щоб не сильно поглибити і не зробити отвору-дирки. Зупинився на тому варіанті вигляду, як на фото, доводити до ювелірної тонкості не хотів – знав, що запорю, тому вирішив, що як для першої в житті ложки – досить навіть непогано вийшло. Зручно тримати, ложка вмістима, достатньо глибока, не велика, не столова, не чайна, але могла б слугувати ложкою для сипучих речовин, як от цукор, сіль, приправа тощо. Але вирішив залишити як сувенір, пам’ятка, лляної олії не було, натер воском, підігрів феном, шматком тканини відполірував від воску і досить.

Коли ложка була готовою, вирішив традиційно завершити  день чашкою гарячої кави і насолодитися гармонією плинної ріки у золотих променях вечірнього сонця.