Блог

Незважаючи на багатство вихідних днів у травні, теплу погоду, у травні чесно кажучи нема що робити, окрім кулінарії на природі: грибів ще немає, риболовля неможлива, а збір зелених хвойних шишок і молодих пагонів не ефективний до середини травня – живильна сировина тільки розпускається.

Гриби в нашій місцевості за сприятливих умов з’являються під кінець травня. Риболовля неможлива через погодні умови і характер ріки: в нас може бути сонячна суха погода тиждень, а за 50-80 км, ближче до гір, випадають дощі, фактично, увесь травень ріка каламутна, рівень води завжди підвищений і коливається майже кожен день. У дощову погоду вода може моментально підніматися, а через те, що ріка невелика, але довга, рівень води здатний підніматися до 2-х метрів.  Риболовля блешнею абсурдна; поплавком складна – на стрімкій течії поплавок зносить за секунди, вода каламутна – видимість до 5-10 см, риба не бачить приманку і не встигає по запаху зорієнтуватися; ловля на донну снасть неактуальна – максимум, що можна зловити – карася до 15 см і то якщо дуже пощастить, я, наприклад, таких великих карасів ніколи не ловив, на 12-13 см максимум, що попадалося за 5 років мого життя в селі. За весь час найбільша риба, яку ловив, - це щуки на кілограм, на блешню.

Як би там не було, а я вирішив піти на грязну воду, щоб вбити час і посидіти біля води. Вибрав віддалене місце, на ямі і широкому плесі, де вода не рівноплинна, а закручується, створюючи дві протилежні течії. Підготував собі місце для сидіння з використанням «спиляних» бобрами товстих гілок верби, наламав сухих гілок верби для вогню, розклав трісочницю, насадив черв’яка на гачок і закинув у більш-менш спокійніше місце. Як і слід було очікувати, кльову не було, поплавок постійно зносило течією і постійні перезакидання просто нервували. Змінюючи глибину поплавка від «верхоплавки» до «карася», я вирішив зупинитися, виставив максимальну глибину і закинув біля берега, щоб гачок із грузилом були на дні, сам закурив і милувався природою. Спекотне сонце виснажувало, і вже через годину почала мучити спрага. У моєму меню цього разу був сюрприз, а саме: чага, яка мені на днях прийшла по пошті. Чесно кажучи, через відсутність чаги у моїх «широтах», цей делікатес я буду пробувати вперше в житті. Розкочегарив трісочницю, поставив на вогонь кружку-казанок із чагою та довів до кипіння. Щоб вода не википала і взагалі, читав, що для збереження корисних властивостей краще чагу настоювати на вогні, аніж кип’ятити, вирішив уже не підкладати трісок, а регулювати жар вогню за допомогою зелених листків прибережних рослин, щоб і вода залишалася гарячою і щоб не було кипіння, адже жар у трісочниці сам-по-собі швидко вигорає через тонкі дрова і вітер, який звідусіль задувається через численні отвори печі. Таким чином чага у мене заварювалася близько півгодини. Приємним моментом став факт, що шматки чаги, які після записання у кружку, повспливали наверх (я думав, що вкінці прийдеться їх виловлювати і плюватися при питті), після приготування попадали на дно і у куксу я без зайвих зусиль перелив чистий напиток без будь-яких домішків. А ще більше мене здивував приємний смак чаги – цього від гриба трутовика я ніяк не очікував. Це справедлива заміна каві – приємний смак (може я прифантазував при питті, але мені вдавалося запам’ятати смак як тонкий, віддалений відтінок змішаного смаку розливного квасу і ячмінної кави), наступного разу зверну більшу увагу, щоб конкретизувати смакові особливості чаги, проте цього разу я пив її залпом, так як дуже був спраглий і сам напій виявився смачним.

Забув сказати, після того, як я зняв кружку з печі, щоб повільно остивала, вирішив перезакинути снасть і перевірити, чи не з’їли мого черв’яка. Як виявилося, зловився бичок, за час простою вудки він непомітно для поплавка встиг добряче проковтнути гачок, прийшлося робити операцію, тож він залишився без зябер. Щоб рибка марно не пропадала, вирішив її з’їсти з надією на те, що зловлю ще декілька. Проте більше нічого не клювало і на цьому моя рибальська кухня і пригоди завершилися.

Наступного тижня побував у лісі. Ціль була - збір хвойних дарів природи. Пройшовши грибними стежками, не знайшов жодного натяку на початок грибного сезону, жодного гриба  чи мухомора. Підійшовши до частини лісу, порослого молодими ялицями та смереками, я назбирав достатню кількість молодих пагонів хвойних дерев. Згодом вийшов на старе поле, заросле молодими соснами у пошуках соснових шишок і молодих пагонів сосни. По дорозі достатньо наївся диким квасом - його тут повно. На жаль я розчарувався, на відміну від минулорічного сезону, цього року соснові шишки дуже відстали у розвитку. Це були шишки, розміром 1-1.5 см, їх було дуже мало, зате було дуже багато зацвілих бруньок - отже, шишки тільки почали зав"язуватися і врожай може бути більшим. Вирішив відкласти подальші пошуки шишок, повернувся на місце збору хвойних пагонів, знайшов старий пеньок, розмістив на ньому трісочницю, розпалив вогонь, поставив на вогонь кружку-казанок для приготування свіжого лісового хвойного чаю. Поки чай готувався, ще трохи підзбирав хвої. Чай вийшов прекрасним, я вже раніше згадував: витончений хвойний смак і хвойний аромат можна досягнути тільки завдяки ялиці - тієї самої, яку прийнято наряджати на новорічні та різдвяні свята. Звісно ж, для хвойного лісового чаю чудово підійде сосна, смерека, але без ялиці це не буде супер-ароматним чаєм. Прийшовши додому, пересипав зібрані молоді пагони ялиці та смереки цукром і помістив у холодне місце (погріб) для утворення хвойного сиропу. Наступного разу, через 2-3 тижні, уже піду по молоді зелені соснові шишки для такого ж цукрового сиропу. Можливо до того часу уже й гриби появляться...