Блог

Від початку липня погода була літньою – була і спека, і обмаль опадів, проте земля у лісі залишалася довгий час досить зволоженою після червневих повеней, що мало б посприяти значному росту грибів, проте цього так і не сталося: гриби навідріз відмовлялися рости і доводилося радіти декільком знайденим за весь день грибам.

Мої походи у вихідні дні до лісу тривали 3-4 години. За цей час я обшукував усі свої відомі грибні місця, намагався зібрати жменю лісових суниць для сина, вдалося доповнити незначний запас соснових шишок, які якраз у липні почали новий ріст – через несприятливі холодні умови у травні-червні я не зміг назбирати достатню кількість зелених шишок, тепер у липні вони почали новий ріст, тому ближче до серпня можна буде зібрати новий урожай.

Під час першого липневого виходу зустрів у лісі молоду дику черешню із наростом – сувеллю. Відрубав її сокирою і вирішив з неї що-небудь зробити під час привалу і чаювання. Відрізав шар кори, який фактично під натиском сам відділявся від основної маси сувелі і по-трохи пробував робити заглиблення клюкарзою. Дуже важко воно мені давалося. Незважаючи на те, що сувель була свіжою і сирою, надзвичайно важко піддавалася обробці. Я встиг і чагу приготувати і м’ясце пожарити, і численну армію комарів нагодувати, - за дві години привалу я зумів зробити більш-менш відповідну форму і зняти вглиб всього близько 1 см шару деревини. Не витримавши тиску збоку комарів, був змушений повернутися додому, де вже до вечора зумів завершити свою дерев’яну чашку.

Під час наступних походів я уже концентрувався на чайній сировині, за декілька виходів вдалося зібрати мінімум потреби в іван-чаї та цвіту липи. Раз-через-раз вдавалося знайти білого гриба, хоча в основному попадалися підберезники і червоняки.

11 липня, в суботу, я вже не мав ані бажання, ні потреби іти в ліс, тому вирішив сходити на рибалку, тим більше, що дощі уже припинилися і вода у річці нормалізувалася, рівень води впав і вода очистилась. Із собою прихопив три знаряддя лову: спінінг, вудку і раколовку. Дійшов до віддаленої точки, щоб людей не було поблизу і почав розбивати табір. Спека була жахливою, сонце палило безжально, що найгірше – не було де сховатися від сонця, а сидіти за рибалкою доводилось тільки проти сонця. Щоб створити тінь, розправив свій плащ-палатку, в якому одна сторона камуфляжна, інша – срібляста для тепловідбиття, зробив щось типу тенту, під яким міг спокійно заховатися від сонця. Так як я мав змогу вийти на ріку тільки в обідню пору, досвід підказував, що кльову не буде. Хоча одразу ж після того, як я розклався, закинув вудку – почався інтенсивний кльов – клювала верхоплавка, якої я до кінця не  міг позбутися. Обравши собі для ловлі заплаву із глибиною до 2.5 м, я планував впіймати щось типу карасика чи хоча б плотву. А тут одна верхоплавка, - клювала навіть із дна з глибини 2.5 м. Після години лову погода почала змінюватися. Хоч і дощу не передавали, але звук віддаленого грому і поява чорних хмар мене майже переконали. Допивши холодне пивко, вирішив припинити ігри з голодними верхоплавками, склав вудку, витягнув безнадійну раколовку, спакувався і розклав спінінг – ходовою ловлею планував поступово повертатися до мосту, щоб на випадок грози бути ближче додому. Хмари поглинули сонце, що принесло значну полегшу і бадьорість, навіть окуляри вже були непотрібні.

Почав обловлювати всю цю заплаву від вхідного перекату до вихідного – жодного удару. Вирішив повторити коло і почати з вхідного перекату – після декількох закидів – сильна туга потяжка щуки і тремтіння волосіні зигзагом у водній далині. Так сталося, що між мною та щукою у воді знаходилася стара, повалена верба, яку повенями і від старості наполовину знищило, залишивши декілька коряг. Як я тільки не намагався щуку вивести від коряг – вона вперто ішла туди – там і застрягла: ні туди – ні сюди. Глибина на перекаті невелика, до пояса – думаю, залізу у воду і дістану щуку руками… Не тут то було – тільки почав опускати ногу у воду – з-під берега з води вилізла гадюка і залізла мені під ноги у прибережну траву… Я застиг на місці і обережно повернувся назад, моментально відмовившись від ідеї лізти у воду. Був би ще вуж – то вже таке, а тут… Я гадюк страшенно боюся, тому не ризикнув і було уже змирився з втратою щуки, як вона самостійно вилізла з корча, що дозволило її таки витягти на берег. Ох і сильна була, виважував хвилин 5, півтора-кілограмові деколи не такі буйні і витривалі, а ця 700-грамовка дала жару.

Завершуючи коло облову плеса, вдалося спіймати непоганого окунця. Фактично, рухаючись в сторону дороги по ріці, на кожному плесі мені вдавалося впіймати окуня. Деякі були дрібними – їх я відпускав, інші – більшими, підуть на тараньку.

Що печально, нещодавня повінь вщент зруйнувала підвісний міст – кладку, який з’єднував річкові угіддя з селом, тому тепер перейти ріку можна тільки убрід. І скоріше за все, цей міст більше не існуватиме ніколи.