Блог

У 2 половині вересня клімат продовжував бути посушливим. Опадів не було зовсім, проте температура опускалася вночі близько нуля, на берегах ріки були приморозки, можна було спостерігати іній на траві, - замерзла роса хрускотіла під ногами, нагадуючи зимові ранки.

Дикий голуб-припутень відлетів у теплі краї наприкінці 1 половина вересня. З усіх спостережень вдалося виявити тільки одного голуба, який залишився в місцевості – не відлетів зі всіма. Він, правда, приречений на загибель, проте, думаю, у нього були певні причини не полетіти. Зазвичай, щороку такий «відлюдних» голубів залишається декілька, їх ще до початку зими знищують яструби. Власне, помітив, у них ніби включається якийсь «режим смертника» - вони, розуміючи, що не виживуть взимку, самі намагаються себе знищити, дозволяючи яструбам себе спіймати, проте зберігаючи інстинкт самозбереження відносно мисливців – утікають. Фактично, що кінця жовтня від них залишаються тільки купки пір’я. Цього року залишився один голуб – бачив його на відстані 5 метрів – він на мене зовсім не зважав – він поступив хитро, він оселився у центрі села, харчується на подвір’ях обійсть, будучи сусідом курей і качок. Жирнющий, правда, капець, зовсім не схожий на тих, які ще недавно літали по полях.  На поля не літає – обережний, знає, що там небезпечно.

Так як голуба вже не було, а качка відлетіла до більший водойм, скупчуючись у зграї перед відльотом, я більшість вільного часу присвячував риболовлі. Рушниця в одній руці, спінінг у другій – так я борознив ріку дві вихідні суботи. Рибалка, чесно кажучи, розчарувала – я був сповнений надії впіймати достойну рибу в період ймовірного осіннього жору, проте риба практично не клювала, ніби і зовсім кудись пропала. Я обловлював усі доступні і важкодоступні ділянки – мілководдя і зимувальні ями, перекати – за два тижні все, що зловив – це одна щука, трохи більша долоні і невеликий окунець. В липні-серпні, у невимовну спеку риба ловилася просто шикарно, а тут восени абсолютний нуль. Вода кришталево-прозора, дно повністю видно до 1.5 м глибини, бачив тільки численні зграї малька і все.

Щоб хоч якось себе забавити, продовжував вечорами ходити на ставок поблизу дому – там хоч можна душу відвести, тягаючи раз-за-разом дрібних карасиків. І то навіть ці всеїдні карасі почали випендрюватися: прийшов з хлібом, який перемішав із часником (читав, що запах часнику приваблює карася і коропа), - де там! Навпаки, годину втратив на те, що просто вдивлявся у нерухомий поплавок, поки набридло і тоді почав копати хробаків. Хоча навіть на тому місці, де підкормив хлібом з часником карась не хотів клювати, зате в інших місцях – раз-за-разом карасі ловилися, аж набридло. Коропа я вже і не надіявся зловити, зате натягався карасиків досхочу. Зробив для себе висновок, що карась хоче м’яса, а хліб – це літній делікатес, від нього на зиму жирок не відросте.

Під час подорожей рікою на берегах мав змогу заготовляти по-трохи осінні ягоди: калину, шипшину, терен. Добре, що я на початку вересня достатньо назбирав калини – зараз вона уже дуже м’яка, тріскає і розливається, тому я як тільки міг обережно назбирав у пакет, вдома промив, пересипав цукром і поставив у холодне місце як лік на зиму від застуди, зокрема, щоб збивати високу температуру. Терен тільки починає достигати, я збираю уже поодинокі чорні ягоди із синьою пудрою, аналогічно калині, трохи тримаю їх у морозильній камері, тоді сушу. Шипшина уже майже підходить до збору, все ще колір зберігається оранжевий, але й багато вже плодів червоних – їх я по-трохи також заготовляю. Що цікаво, цього року досить багатий врожай терену і шипшини, минулого року  був катастрофічний дефіцит через весняну погоду. Збір глоду ще не починав – думаю, вже через тиждень-два можна братися за нього, його кожного року дуже багато, так що спішити нема потреби.

Після приморозків павуків значно поменшало, хоча все таки доводилося діставати із чобіт їхні роздавлені тушки, проте тієї кількості, що була на початку вересня уже нема і це дозволяє легше пересуватися вздовж ріки.

Під час вечірніх прогулянок із сином поблизу лісу вдалося ще трохи назбирати лісових горіхів – ліщини. В цей час ліщина уже повністю достигла і горіхи самі падають з кущів - просто встигай шукати і збирати достиглі горіхи, поки білки не позабирали.

Також попри ріку уже можна збирати достиглі ягоди річкової ожини – вони не калорійні, але їхньою кількістю можна реально втамувати відчуття голоду вранці, поки не розведеш вогонь для приготування сніданку, вони смачні і поживні.

В цей час збираю великі жолуді дуба для того, щоб весною їх потім садити у землю, з дубами у нас скоро може бути проблема – їх знищують інвазивні лісники, які вирубують дуби звичайні, щоб на їхньому місці виростали канадські дуби – вони ростуть набагато швидше, тому це перетворюється у прибуткову практику з метою продажу дров місцевими підприємцями. Ще як тільки я почав жити у селі, було зрубано майже гектар лісу. На цьому місці лісниками було посаджено сотні молодих дубів звичайних: залучити телебачення, газету, дітей зі школи… Як наслідок, нічого з того не виросло, на місці зараз трава на 2 метри, поодинокі кущі бузини. І навряд чи там щось виросте.

Також із жолудів можна приготувати напій: відлущити шкарлупу, ядро відварити, потім нарізати дрібними шматками, прожарити на вогні і все, в якості лісової кави можна варити собі такий напій.  

Хоч і ранки в цей час в основному туманні і холодні, осіннього настрою не відчувається. Дерева все ще тримаються зеленими, листя не опадає, трава ще не зовсім суха і не злягла. Літають ластівки, гуде сільськогосподарська техніка на полях, квакають жаби, немає вітрів чи дощів – ніби продовження серпня. А так уже хочеться кольорової і, водночас, похмурої осені.