Блог

На жаль, так склалося, що цього року перната дичина оминула мене мимо, хоча ще з початком сезону качок було море, в порівнянні з минулими роками. Чому так сталося, не знаю, можу тільки здогадуватися. У нас дві малі ріки, шириною до 10 метрів, це непогане середовище для розплодку дичини, проте площа цих водних ресурсів мабуть не достатній для кормової бази дорослих виводків. Фактично, як тільки птиця стала на крило, вона покинула ці водойми на користь більших. Декілька повеней минулого і цього року практично знесли більшість водоростей у ріках, ріки прочистилися і стали ідеальними для спінінгової ловлі риби, хоча ще на початку літа неможливо було блеснити річку – раз-за-разом чіплялися водорослі.

До початку сезону на перо, підростаючі качки базувалися на старих, роками пересохлих, ставках, які цього року, через значну кількість опадів, наповнювалися водою і живністю. Ми їх не стріляли так, як це були ще малі каченята, хоч сезон полювання уже був відкритий. Згодом, ближче до середини вересня, старі ставки остаточно пересохли і одночасно качки зникли. У жовтні почали з’являтися перші перельотні качки, дуже мало і дуже рідко коли. Чесно кажучи, у мене було декілька зустрічей з ними, але, на жаль, умови були такі, що не вдавалося жодну вполювати: то дуже далеко летіли, то чули про моє наближення і взлітали з ріки, береги якої так густо зарослі чагарниками, що в мене не було можливості навіть прицілитися, переважно качок я чув, але не бачив. Звісно ж, так було і в минулі роки, але ж я йшов далі і зустрічав інших качок ще і ще, одні були на воді, інші на перельотах літали, тому минулих років качок я впольовував чи не кожного виходу на полювання. Цього року інакше – багато виходів взагалі не бачив і не чув качок, якщо і бачив за вихід один раз – все, більше качок в той день не було: не зміг добути – шанс втратив, іншого шансу не було.

Так було і цього разу. Я обійшов ріку з самого ранку – жодної качки. Обійшов іншу ріку – нуль. Вирішив підійти до злиття двох річок, там є непогана широка заплава. Щоб до неї добратися, треба пересуватися метрів 30 дикими непрохідними зарослями терену і глоду, нагинаючись до рівня висоти козуль – тільки їхніми стежками можна перейти ці хащі і потрапити до цієї заплави. І як це часто бувало раніше, необережний крок при наближенні до ріки, а саме хруст сухої гілки під ногами – і все, тільки й почув, як качки поспіхом піднялися і полетіли хто зна куди – я їх так і не побачив через густі зарості. Шанс втратив, другого шансу в той день не було, хоч і не стояв на місці, качки більше не бачив.

Вже повертаючись додому, проходячи повз річку в надії зустріти птицю, помітив метрів 40 від мене частинку, майже тінь, рухливого темного силуету, який рухався вздовж течії – спершу подумав, качка пливе до заплави, повільно почав підходити ближче – а воно з води виходить на протилежний берег. В голові одразу ж думка – бродяга чи лис? Немає значення, підходжу ближче, шум сухої трави під ногами заставив звіра обернутися – лис! Дивиться прямо на мене, я був шокований, за скільки років це вперше бачу його серед дня, раніше якщо помічав, то тільки в сурову зиму і то після 16 години, перед сутінками. Так як я вже наближався до звіра з прицільно піднятою рушницею – рефлекс заставив моментально зробити вистріл – лис впав за горб на протилежному березі ріки, я бігом почав наближатися, лис поволі намагався тягнутися подалі від берега, проте більше метра не зміг. Як тільки він показався із-за горба, я його добрав. Перейшовши ріку (глибина близько 15-20 см.), стояв уже біля нього. Хороший, правда, молодий лис, не почув мене і не помічав, дозволив взяти його десь на відстані 30 метрів. Але важкуватий був. Перший постріл робив патроном Ріо №3 в контейнері, другий Тахо №3 без контейнера, у мене завжди така послідовність у будь-якому виді полювання, адже помітив, що влучніше я стріляю перший раз, другий уже не точний, в мене особисто є недолік, коли піднімається/летить/підривається дичина, маю секунду-дві, щоб спокійно прицілитися і вистрілити, тоді гору бере адреналін, який спотворює точність послідовності рухів/функцій і це виправити до рефлекторного (нечуттєвого) процесу в мене поки що не получається. Звісно ж, якби на кожному кроці була дичина, ця практика б відшліфувалася, а так побачити раптово дичину раз-два за вихід – цього недостатньо. Отже, в підсумку мінус один шкідник для дичини і мінус одна ймовірність поширення сказу (мій район уже декілька років являється карантинним в плані сказу, минулого 2017 року було виявлено 13 випадків сказу).

В минулі роки я ніколи не зустрічав лиса вдень у цей період. Бачив його часто перед сутінками або рано-вранці на полях, але в обідній час я міг бачити лиса тільки у часи суворої сніжної зими (січень-лютий) на мишкуванні.

Зайця так і не підняв, проте загалом відкриття вдалося.