Блог

Коротко опишу всі моменти, які принесли мені неабиякі позитивні і негативні враження від риболовлі протягом усього 2017 року.

Отже, так як сезон весняного збиральництва переріс у початок риболовного сезону, я почав перші виходи на рибалку у кінці травня 2017 року, тобто я вирішив повністю пропустити нерест і з спокійною душею ловити рибу. Але сталося не так, як гадалося, адже погода весною була жахлива, це були періоди спеки і приморозків, які тривали до травня. Можливо були іще інші причини (підозрюю вплив хімічних окроплень та удобрень аграрних фірм, які розорюють поля для сівби на відстані півметра від річки), факт в тому, що головень, як основна риба для ловлі в 2017 році, нерестився цілий травень і цілий червень, аж у липні кількість головенів із ікрою зменшилася до декількох штук.

Вкінці травня я вирішив почати сезон із спінінга, так як це мій улюблений вид риболовлі, заодно вирішив випробувати дешеві китайські воблери з аліекспресу, орієнтувався на окуня та щуку. Як результат, усі намагання зловити цих хижаків зазнавали фіаско, змінювалися приманки, проводки, місця ріки. Забіжу наперед, протягом усього року я не зловив жодної щуки чи окуня у себе на ріці, хоча ще минулого року їх було багато. Я було думав, що риби просто немає в ріці, але з слів місцевих браконьєрів, щука та окунь у ріці є, адже ловилися і на сітки і на ости. Значить риба стала особливою і на штучні приманки просто забила, а на живця ловити я не хотів, не моє це.

Зате мене постійно радував головень, він виручав мене у всіх ситуаціях протягом усього сезону, аж до жовтня, коли він раптово зник, відійшовши на зимувальні ями. Головень ловився всюди і будь-коли, навіть, бувало, приходиш із спінінгом на ріку, а вода мутна як капучіно, бо десь в горах випали дощі, і все одно, кидаєш на перекатах воблером - головень клює, реагує на сплеск від падіння приманки у воду. Найбільш інтенсивно головень ловився в період нересту, коли трохи ставало стабільно тепло, на початку червня, бувало, на одному місці кожен закид приносив улов, спершу ловилися більші, потім менші. Звісно ж, майже всі вони були з ікрою або молочком, тож я відпускав усіх назад у річку. Характерним було наявність якихось прищів чи чого на голові у головеня, не знаю, може це щось гормональне.

Згодом, коли погода ставалf все більш спекотнішою, до липня місяця риба стала менш активною, клював головень переважно ввечері, а досить великі особини ловилися після заходу сонця. Виловивши всіх головенів (а додому я брав тільки найбільших і то не часто, так як вважаю головеня не кращим вибором для споживання), у мене фактично почався сезон безриб"я. Головень, як і інші хижаки, не мають звички повторно попадатися на штучні приманки, тому один раз зловлений, він уже дуже просто плисти за воблером і не хапати.

Але тоді, коли головень ловився - це була фантастика! Врахуйте, річка мілка, до півметра глибиною (попри ями до 3м, але головень там не сидить), шириною від 2-3 до 10-15м., вода часто прозора, закидую поверхневий воблер (3.5см., білий/червоний) до вікон у прибережній траві на протилежний берег, тільки починаю підтягувати воблер - одразу з комишів вилітає торпеда (великі хвилі від плавника риби під поверхнею води) і відчувається удар. Деколи ця торпеда обережно супроводжує воблер аж до кінця і самому кінці може бути удар, а деколи після супроводу риба зникала, але наступний кидок вдогонку рибу таки спокушає. Ще одним приємним моментом є те, що головень дуже сильна риба і докінця проводки не втомлюється, тому постійні вібрації спінінга в руці - це щось!, особливо коли тягнеш його проти течії.

На жаль, великий головень не хоче клювати на воблер, його і на вудку ніхто не ловить. Справа в тому, що велетні живуть у норах у березі річки, а вилазять звідти, як і щука і окунь переважно вночі. Місцеві хлопці, які не бояться запихати руки у ці нори, часто дістають звідти досить пристойні екземпляри, навіть подумати не міг, що тут в ріці можуть жити такі великі рибини.

Як я вже писав, риба виловилася, щука/окунь не клювали, а рибалити хотілося капітально, так як до сезону полювання ще було багато часу, тож я, попри внутрішній спротив, вирішив стати поплавчатником, хоча до тепер рибалка вудочкою - то було щось дуже нудне і не цікаве, адже, з досвіду, це фактично сидіти на стільці, напружувати очі в очікуванні руху поплавка, постійно блудити в думках, що під протилежним берегом риба краще клює, чи: "куди поділася риба", постійно змінювати глибину, наживки, місця лову, час лову, думати про вид риби, кого ловити... А спінінгом все просто: прийшов, закинув, витягнув, не клюнуло, пішов далі і т.д. Але декілька холостих виходів зі спінінгом таки переконали мене замислитись над поплавком.

Спершу це виглядало тупо: я брав поплавчану вудку, але і спінінг не міг залишити. Починався венігрет, закидав вудку, ловив спінінгом, пропускав кльов вудки, втомлювався від спінінга, так як потрібно було постійно рухатися далі, обловлюючи нові місця. Перестав я носити спінінг, взявся за вудку. Спершу не зовсім получалося, адже я в даній місцевості жив тільки декілька років, тому не знав особливостей лову мирної риби. Звісно ж, верхоплавка ловилася всюди і на все, це взагалі моя найулюбленіша риба, адже зав’ялена верхоплавка - моя улюблена таранька, вона найсмачніша. Але хотілося зловити і карася, якого в ріці було повно. Зразу не получалося, один-два карасі за вихід і то не завжди - це мене пригнічувало. Ловив на всякі каші, хліби, черв’яки, шукав місця.

Мені пощастило на одній ямі, яка мене дуже приваблювала рельєфом. Тут і течія була, і стариця з спокійною водою, і перепади глибини, всі чинники в одному місці. Закидав я в місце між течією і спокійною водою. Коли глибину поплавка ставив малу - клювали верхоплавки, пускав гачок на дно - клювали бички і то так клювали, що приходилося повністю розрізати бичка навпіл, щоб витягнути гачок з кишечника. Через декілька виходів у мене уже получалося ловити карася, я  помітив, що він найкраще клював після 5-ї години дня (виходив на рибалку я переважно після роботи), у спеку, аж до заходу сонця, після заходу риба переставала клювати. Я вже знав, де карась може сидіти, яку воду він любить, як він рухається і т.д. Десь почув про те, що добре ловиться карась на будь-що, змащене конопляною олією. Я купив і спробував перевірити - результат мене здивував, адже таких карасів, яких я почав ловити - я ніколи в житті ще не ловив, вони були не великі, але більших я не ловив ніде. Це мене настільки захопило, що я почав ставати затятим поплавчатником. Я цілі вечори і ранки просиджував на ріці, слідкуючи за рухами поплавка, мені поплавок постійно перед очима бачився перед сном. Вранці я не любив рибалку, адже риба клювала слабше, не довго і як тільки сонце сходило, риба переставала клювати, йти додому не хотілося, тому часто мучився без кльову і на жаркому сонці.

Звісно ж, риболовля чергувалася із грибництвом, адже цього року був дуже великий урожай грибів, тому не хотілося пропустити нагоди. Так же само риболовля почала чергуватися із полюванням у серпні. Деколи брав одночасно і вудку і рушницю, але чесно кажучи, це не для мене. Це пов’язано знову ж таки з постійним рухом, адже у пошуках качки/голуба, слід було проходити велику відстань по ріці. У робочі дні, коли мав змогу йти на рибалку, риба уже добре не клювала, серпень-вересень уже часто супроводжувався холостими виходами. Але нічого, запаси тараньки я зробив собі на цілий зимовий сезон, аж до весни, до тепер, в період міжсезоння, коли нема чим зайнятись і приходиться згадувати приємні моменти відпочинку на природі минулого року.

п.с. Був я також і на декількох інших водоймах, на річці Лімниці та на прилеглих водоносних системах місцевого водозабірника, риба також не проявляла інтересу влітку - клювали щуки-олівці і дрібні окуні.