Блог

Друга половина травня виявилася цього року дуже несприятливою для збору природніх ресурсів, я вже не говорю про власне садівництво та городництво, яке фактично було знищеним безперервними дощами, градом, буревіями і низькими температурами. Та частина врожаю, яка встигала між дощами запилюватися бджолами, була посічена градом, тому цього року слід чекати якихось результатів тільки від рослин багаторазового врожаю, таких, як малина, ожина. Смородина, агрус, позички, горобина, черешні, вишні, айва тощо - все пропало і цього року ці дари природи не будуть радувати врожаєм, хоча минулого року їхній врожай був надто великим, можливо, природа ще минулого року передбачала стихії цього року.

Та ж ситуація із грибами - спогади в стрічці ФБ нагадують, що вже вкінці травня - на початку червня повним ходом відбувався збір і заготівля грибів, цього року станом на 11 червня мені "пощастило" знайти аж одного гриба у лісі, і того погриженого слимаками та розрешетованого черв"яками.

Цвіту липи майже не буде, завязь до 5% від минулорічного врожаю.

Є сподівання на Іван-Чай, який тільки почав рости і через тиждень-два вже буде цвісти - він пережив сезон дощів і цього року має порадувати солідним врожаєм.

Вкінці травня мав змогу достатньо заготовити для власних потреб зелені шишки сосни, молоді пагони сосни, смереки і ялини для заготівлі сиропу. Завершую збір подорожника як останнього складника у формуванні цього сиропу.

Також почав в якості експерименту заготовляти молоді пагони смереки, ялини та модрини для додавання у хвойний лісовий чай, судячи по запаху сухої сировини, це дозволить покращити чай приємним хвойним запахом.

Встиг за декілька днів до смерчу і граду заготовити листя лісової суниці, смородини і лісової малини для ферментації та сушіння - після негоди уже не було що збирати, все було посіченим. Зараз відновлюється, тому через деякий час продовжу заготівлю.

Також після сезону дощів продовжив заготівлю нового виду лісового чаю - квіткового, який буде доступний в моїй крамниці після збору останніх складників чаю - цвіту липи, календули, чебрецю, квітів цикорію та квітів Іван-Чаю. Окрім весняних квітів-медоносів (медуниця, первоцвіт, кульбаба, цвіт яблуні та айви, бузок), зараз продовжую заготівлю квітів жасмину, бузини, дикої рози, пелюстків шипшини, ромашки.

З рибалкою цього року поки що дуже складні відносини. Відкрити сезон вдалося тільки 8.06.2019р., і то в "холосту". Весною і аж до тепер вода у річці надзвичайно каламутна, спершу це пов"язано з таненням снігу весною, потім - це постійні дощі, а річка тягнеться із сусіднього району, тому вода буває чистою і придатною для спінінгової ловлі тільки в період відсутності дощів від тижня і більше, а таке буває дуже рідко. Якщо на моїй місцевості немає дощів, то ближче до гір вони є, тому вода все одно брудна. Ось і на своє "відкриття" я пішов на річку з надією на те, що дощу у нас не було вже цілий тиждень, а вода далі мутна - десь далеко були грози. Видимість у воді становила близько 5-7 см, тобто ні про яку спінінгову ловлю мови бути не могло, але все ж, прийшовши, я таки годину свою відбув - жодного удару. Орієнтувався на головеня, якого хоч і не признаю за "їстівну" рибу, все ж люблю половити - він безвідказний і клює завжди і всюди, сильна риба, яка приносить приємні відчуття підводної боротьби. Але навіть він в такій каламуті просто не бачив моєї блешні.

Зате рибу цього року мені таки вдалося "зловити", одного дня "набрав" 5 хороших карасів, руками, на дорозі... В пік сезону дощів, води було дуже багато. Біля сусіднього села є підприємство, на території якого знаходиться невеликий приватний ставок. Вже другий рік поспіль в сильні дощі вода з ставка переливається на водовідводи на узбіччях дороги, з цих водовідводів вода переливається через дорогу в наступний водовідвід, який сполучається з меліоративним каналом на полі і заходить у річку. Так ось, так як дороги у нас "європейські", карасі із водою "переливаються" з верхнього водовідводу в нижній і опиняються в глибоких ямах. Ці ями на дорозі фактично наповлюються карасями і коли вода спадає, вони там залишаються. Тому ми вже другий рік поспіль просто виходимо з машини і "пакуємо" карасів. Цих карасів я запускаю у свій міні-ставок - вагонетка, вкопана у землю у саді, в ній колись розводилося вапно, трохи вапна видовбали, щоб зробити більш глибним, фактично глибина становить 60 см., вона від дощів наповнюється водою і цю воду ми використовуємо для підливу городини і спекотні дні. Щоб дурно не простоювала, я накидав трохи землі, щоб зробити ізоляцію з вапном, посадив рогіз, накидав водоростей з річки і тепер там повноцінна мікро-фауна. Що цікаво, два карасі, яких я запустив минулого року і про яких забув, пережили цю зиму із 20-ти градусним мінусом. Тепер минулорічні і цьогорічні карасі нормально там живуть і плавають.

Здійснив декілька виходів на природу "з вогнем". Релаксації як такої не відчув, тому що цього року нечувана кількість комарів "вродило" через постійні дощі. Ні вогонь, ні дим їх не лякають. Навіть спеціально підкидав у вогонь зелені листя, щоб збільшувати дим - їх байдуже. Я не любитель "хімії", тому почав шукати природні аналоги і частково знайшов. Це - ефірна олія євкаліпту. Запах тої ж таки легендарної мазі "Зірочка", дозволяє проганяти комарів на деякий час, але олія швидко вивітрюється і вже через півгодини-годину треба знову себе нею мастити, щоб комарі не загризли. Придбав також москітну сітку на голову, але її ще не випробовував, чекаю на повноцінну рибалку, там протестую...

На рахунок полювання. Так як поки що заборона полювати, а руки "чешуться", доводиться поєднювати корисне з приємним - брати в руки стару рогатку і камінцями пристрілюватися на дроздах і шпаках - мародерах, які після знищення негодою врожаю, догризають залишки поодиноко-вцілілих черешень. Камінці птахів не вбивають, але літати вони вже точно не зможуть, тому після того, як вони падають з дерева, тікають у найближчі трави і кущі. Так, як торкнувся теми, хочу ще зробити окрему ремарку щодо нашого Калуського УТМРу. Жахлива бездіяльність. Я розумію, що кожен мисливський колектив повинен сам у своїх угіддях наводити порядок, але поняття "порядок" у кожного своє. Ми, українці, ще дуже відсталий у цивілізованому розвитку народ, ще знаходимося на рівні пітекантропів чи неандертальців, а тому я вважаю, що такі структури, як УТМР повинні не тільки "бабло косити", але й здійснювати наглядь і контроль за угіддями і "мисливцями". УТМР повинні "просвіщати" і допомагати мавпоподібним ставати людьми. Судіть самі: з січня по серпень триває сезон полювання! Таке враження, ніби ті ж неандертальці, щоб прокормити свої сім"ї, змушені цілорічно полювати і добувати м"єсо для прожиття. Так є. Як результат - серпень, початок офіційного сезону полювання, а дичини нема. І так кожного року. Мало того, часто натикаєшся на туші "підранків", які десь розкладаються по ярах і кущах. А все через безкарність, бо відсутній контроль і нагляд. Чи не кожних вихідних чи на релігійні свята лунають постріли і однаково, що в березні, що в травні. І тут мова йде далеко не про санітарний відстріл чи "травневе полювання на самця козулі". Ні, тут про людей, які не мають навіть елементарних первинних мисливських документів, про "відстрілочні" чи "ліцензії" мова не йде. На жаль, самі "колективи" часто дотримуються такого "неандертальського" підходу до полювання, результатом чого являється страшне спустошення угідь. Я не проти УТМР, не проти тих внесків, але ж має бути якийсь контроль і нагляд. Хоча б елементарна взаємодія між "нормальними" мисливцями і УТМР у боротьбі з браконьєрством, але такої нема. А самотужки займатися "просвітленням" і "напоумленням" - це безрезультатно, знаю з досвіду. Таких людей може просвітити тільки штраф чи покарання, але нема тих, хто б це здійснював в межах району. Адже хто піде проти "браконьєра в погонах" чи "чиновника-браконьєра" чи проти "кума-брата-свата" керівництва УТМРу чи проти простого бракоші, задля викриття якого треба декілька ночей подежурити, спалити бензин і "потрясти" машину на грунтових  дорогах!? Совок був, є і мабуть так і буде жити в нашій "совєтській" Україні. Надіємося на якісні зміни.